24 жовтня 2014 року. Розуелл, Нью-Мексико. Сполучені Штати Америки. Відомий у світі фахівець у галузі інформатики стрибнув із парашутом зі стратосфери, подолавши у вільному падінні швидкість звуку та побивши своїм безумним вчинком світовий рекорд.
На момент стрибка Алану Юстасу було 57.


Алан Юстас

На той час відчайдух досягнув у житті всього, про що більшість із нас могла б лише мріяти. Алан працював старшим віце-президентом Google. А перед тим 15 років трудився конструктором комп'ютерного обладнання в корпорації Digital Equipment Corporation, маючи вже за спиною досвід пілота літака й парашутиста.

Читайте також: Мартін Стрел – видатний плавець, який проплив всі найбільші річки

Безтурботне й розмірене життя комп’ютерного "гіка" було не для нього – Юстас мріяв про висоту та понад усе марив здійснити свій неймовірний задум. На світанку того визначного дня він піднявся в небо із занедбаної злітно-посадкової смуги на аеростаті, заповненому гелієм.

Понад дві години апарат здіймався на висоту понад 40 кілометрів. Юстас висів під аеростатом у спеціально розробленому скафандрі з ретельно продуманою системою життєзабезпечення.


Підготовка до стрибка

Це було дивно, – сказав він. – Це було красиво. Ти можеш бачити темряву космосу, і ти можеш бачити шари атмосфери, які ніколи не бачив раніше.

Юстас відчепився від аеростата за допомогою невеликого вибухового пристрою і падав до землі зі швидкістю, яка досягла свого піку в понад 1300 км на годину. На льоту він виконав два повільних сальто перш, ніж парашут його стабілізував. Увесь "політ" зі стратосфери на землю тривав 15 хвилин.

"Це була дика, дика мандрівка," – розповів відчайдух про свої враження одразу після приземлення.

Пристрасть до космосу й космічних польотів у Юстаса виникла ще в далекі 1960, коли члени його сім'ї і він разом з ними юрмилися в тісному фургоні, переглядаючи кожен запуск із мису Канаверал.

Читайте також: За які вчинки Кіану Рівза вважають найблагороднішим актором Голлівуду

Підготовку до історичного стрибка Юстас почав у 2011, коли звернувся в компанію Paragon Space Development із проханням створити для нього систему життєзабезпечення, яка б дозволила дихати киснем у скафандрі під час підйому у стратосферу і власне під час стрибка.


Скафандр Юстаса

Три роки технічна команда розробляла й тестувала різні елементи екіпірування – від парашута до скафандра. Він, до слова, не мав системи охолодження, тому необхідні були складні конструктивні рішення, щоб зберегти сухе повітря в шоломі й комфортне перебування в ньому парашутиста.

Щоб уникнути перегріву, Алан звів до мінімуму свої рухи під час підйому. Наземним диспетчерам, які спостерігали за ним із камери, встановленої на скафандрі, відчайдух подавав сигнал, злегка ворушачи ногою.

Алан Юстас не хотів здіймати зайвого галасу навколо свого задуму, і навіть відмовився від підтримки Google, щоб, бува, його божевільний вчинок не сприймався як своєрідний маркетинговий хід. Тому в документах парашутної асоціації США рекордний стрибок так і описаний – як суто науковий експеримент.