Кілька місяців тому Президент призначив замом голови Служби зовнішньої розвідки України Сергія Семочко – в минулому начальник Головного управління контррозвідувального захисту інтересів держави у сфері економічної безпеки СБУ, начальник головного управління Служби безпеки України в Києві та Київській області.
Читайте також: Корупційні схеми в Росії та Україні: яка відмінність
Журналісти також показали нерухомість "розвідника" : три будинки в Козині, які коштують близько 8 мільйонів доларів. "Ленд Крузер " і недешеві польоти на гелікоптері. Родичі Семочка мають російське громадянство і володіють бізнесом в Криму. Пізніше опубліковано інформацію, що Київське СБУ у травні 2018 (під керівництвом Семочка) вимагало оригінал аудиту "ПриватБанку ", екс-власник якого Геннадій Боголюбов – друг родини Семочка.
Здавалося б, що у відповідь мали б пролунати вибачення, виправдання, чи якісь адекватні пояснення того, чому посадовець такого калібру підозрюється у наявності настільки неадекватних статків і зв’язків з росією. Вірно? Але до цього Україні іще треба йти. Що ж сталося по факту? У відповідь на звинувачення пролунала лише... Тиша.
І тільки після загальнонаціонального розголосу та закликів активістів та журналістів розслідувати його діяльність вийшло інтерв’ю на одному з українських каналів. Яке позиціонували, як новий цікавий формат інтерв'ю, коли на частину інтерв'ю виносять суфлер, щоб людина змогла зробити заяву, ну не по пам'яті ж це робити. Це таке дно журналістики. Так буває. Питання лише у тому скільки така послуга коштує?
Сергій Семочко
Щоб вам було зрозуміло – поясню, суфлер – це такий екран з підказками, або й навіть повністю готовим текстом, камера знімає вас через нього, тому глядачу здається, що ви дивитесь на нього і говорите від душі. Насправді в суфлері немає нічого поганого. Усі його використовують, навіть я і навіть зараз.
Питання лише у тому, що це не інтерв’ю, яке зробили за чиїмось замовленням, щоб відмити чергового фігуранта корупційного скандалу. І знаєте, я б не чіпав цю тему. Я мовчки ходив на акцію під Адміністрацію Президента. Мовчки дивився сюжет розслідування. Ну, в решті-решт, ну не перший у нас такий Семочко і, нажаль, не останній.
Я зуб даю, що якщо розсекретити електронні декларації СБУ – то там знайдеться іще не один маєток вартістю в мільйони доларів. Я за час війни настільки загрубів, що навіть ці звинувачення мене не зачепили достатньо. Це наша країна і на даний момент вона виглядає і функціонує саме так. Давайте бути чесними з собою. Це не перший і не останній такий Семочко.
Але мене добило інше. Коли влада після двотижневої мовчанки вирішили відреагувати вона обрала для цього не найкращий спосіб. Плюс-мінус одночасно Семочко дав інтерв’ю, яке по суті стало самовикриттям. Потім маловідома, але дуже комфортна для Петра Олексійовича, блогерка змогла з ним зустрітись і почала писати ну вгадайте... Ну... Ну, звісно. Що не усе так однозначно.
Порошенко з блогеркою
Фейкові блогери, яких пов’язують з Порошенко почали співати до болі знайому пісню, яку я неодноразово чув у російських ток-шоу: пісню про те, що не можна журналістам таке робити. Що Бігус – рука Кремля. І взагалі, хто ми такі щоб судити настільки видатних панів. І ось тут я уже вирішив втрутитись. Я розумію що люди, які за гроші готові переслідувати і намагатися дискредитувати антикорупціонерів безпринципні. Але на наше з вами щастя на розумних безпринципних людей грошей влада поки що жаліє.
Тому набирає дешевших, які погано навчалися у школі. І спеціально для них я розкажу маленьку американську історію про те, як закінчилась війна у В’єтнамі. Та війна тривала майже два десятиліття і забрала життя 58 тисяч американців. 220 000 південних в’єтнамців та понад мільйон північних в’єтнамців та майже 4 мільйони цивільних.
За цей час в Америці змінилося кілька президентів і одного навіть було убито. Але усі вони продовжували військову авантюру, яка почалася з упевненості у швидкій перемозі, але затягнулася в дорогу і кровопролитну війну за вплив у регіоні. За закритими дверима американські політики казали, що війна ведеться щоб: на 3% – врятувати В’єтнам від комунізму, на 10 – щоб послабити у регіоні Китай і на 70 – щоб врятувати репутацію.
Задля кращого аналізу перспектив війни корпорація "Ренд" зібрала колектив з військових, політологів, істориків і аналітиків, які підготували збірник відомий під назвою "Американсько-в'єтнамські відносини, 1945—1967: Дослідження ". Збірник призначався для внутрішнього використання у пентагоні. Він налічував понад 7000 сторінок – більшість з яких – документи. Таємні документи Пентагону.
Якщо коротко, то їх суть полягала у тому, що Америка заявляючи це (ми не хочемо ескалації) насправді ескалації шукала. Вона шукала війни у регіоні, швидкої і переможної. І коли вона її знайшла – то поступово зрозуміла, що перспектив у цієї війни мало, але вийти з неї не втративши політичних рейтингів американська влада уже б не змогла.
Не бажання давати задню коштувало американцям десятків тисяч життів, а в’єтнамцям – мільйонів. І, незважаючи на антивоєнні протести, так могло продовжуватись ще довго. Якби не одне але. Деніель Еллсберг – один із дослідників, які писали той звіт, вирішив втрутитись у ситуацію. Він таємно скопіював частину документів, яка доводила безперспективність війни і те, що адміністрації усіх президентів за час її проведення нахабно брехали власному народу, боячись визнати незручну правду.
Деніель Еллсберг
Спочатку Елсберг таємно передавав документи членам конгресу і сенату, які могли б втрутитись. Але згодом він розчарувався у політиках і передав документи, більшість з яких була таємною у пресу. Коли його запитали чи не боїться він потрапити у в’язницю він відповів: "Сіли б за це? "
Влада усіма силами перешкоджала публікації. Але документи потрапили у надто велике число видань, і процес уже було не спинити. Після цього Верховний суд Сполучених Штатів почав розбирати цю справу, щоб зрозуміти, що важливіше для Штатів – свобода слова і відсутність попередньої цензури чи витік секретних даних.
Читайте також: Розкрадання коштів "Ощадбанку": син нардепа Березкіна та ще 5 підозрюваних покинули СІЗО
Розгляд справи почався 25 липня 1971 року і завершився за п’ять днів. Верховний суд дозволив "Нью-Йорк Таймс" та "Вашингтон пост" продовжити публікацію документів.Один із суддів сказав, що засновники "Сполучених Штатів" хотіли захистити мас-медіа від цензури влади для того, щоб медіа могли контролювати владу й інформувати народ. Тому "Нью-Йорк Таймс" та "Вашингтон пост" зробили саме те, заради чого вони і мають існувати.
Адміністрація Ніксона на цьому не зупинилась і почала обливати Еллсберга брудом у пресі, і використовувати інші неетичні способи політичної боротьби. Дуже схоже на те, як у нас намагаються боротися з антикорупційними активістами. Правда?
Ніксон не вивчив той урок. І винуватив у антивоєнних протестах не свою брехливу політику Еллсберга. Трохи пізніше п’ять його людей будуть спіймані у штабі Демократичної партії у готелі "Уотергейт" за встановленням прослуховуючого обладнання. Цей скандал Ніксону пережити на посаді уже не вдалося, і він став єдиним президентом за історію Сполучених Штатів, який за життя достроково припинив свої повноваження. А через 9 місяців закінчилась і війна. От і все. От вам приклад того, як майже 50 років тому у Сполучених Штатах на які часто рівняється наша влада, працювала преса, громадянське суспільство і суди.
Елсберга, до речі, пізніше теж виправдали через процедурні помилки при розслідуванні його справи. Судове рішення, яким "Нью-Йорк Таймс" та "Вашингтон пост" отримали дозвіл на подальшу публікацію документів пентагону стало історичним для американської і світової преси. Воно показало, що суть засобів масової інформації полягає у тому, щоб контролювати владу й інформувати людей. Злив таємних документів Пентагону підлив масла у вогонь протестного руху і став однією з поворотних точок, які призвели до виходу Америки з В’єтнамської війни.
Читайте також: Порошенко хоче контролювати інформаційну політику на чужих каналах, – Лещенко
Можливо, він врятував тисячі життів усім учасникам конфлікту. Можливо, ні. Але я точно можу сказати, що якщо ми хочемо врятувати принаймні людей, які стали заручниками діалізу, від смерті через те, що корупціонери у погонах зупиняють поставку життєво важливих препаратів, вимагаючи хабара – то нам потрібні розслідування від Бігуса та інших антикорупційних журналістів.
Бо рано чи пізно у їхніх руках опиниться і ваше життя. Як-не-як – а Семочко є одним із топ-силовиків в Україні і від нього залежить уже значно більше ніж 200 життів, від нього залежать питання національної безпеки.
І я б дуже не хотів, щоб людина, діти якої не вилазять із Криму, і яку звинувачують у багатомільйонних статках та смерті 200 людей, яка домовляється з каналами, щоб зробити фейкові інтерв’ю для власного виправдання та поливає брудом незалежну пресу займала високу посаду. Я просто не хочу щоб від її рішень залежало моє життя.