Хто читає: поціновувачі "тонкої" прози, куди автор зашифрував чимало алюзій, натяків, ледь відчутної іронії та добре помітної самотності.
Що читає: новий роман Ієна Мак'юена "Горіхова шкаралупа", перекладений українською та опублікований видавничою групою КМ-БУКС у 2018 році.
Чому читає: тому що освіжити в пам'яті сюжет про Гамлета, екстрапольований на сучасну Британію, де умовна королева носить коси як у Юлії Тимошенко, а принц данський міркує над російською агресією, завжди корисно. А враховуючи те, що сюжет цей не відповідає першоджерелу, а є творчим переосмисленням блискучого прозаїка, – ще й дуже пізнавально.
Та це ж "Гамлет", скажете ви. І матимете рацію. От тільки це ще й короткий зміст роману Ієна Мак'юена "Горіхова шкаралупа". Але тут є нюанси.
Читайте також: Роберт Джеймс Воллер: істина в коханні
Бо Гамлет, власне, поки не народився. На початку роману й до майже останніх його сторінок "принц" перебуває у лоні "королеви". Саме так: головний герой, від імені котрого й ведеться оповідь, це восьмимісячний плід кохання однієї подружньої пари. Її ім'я – Труді (привіт шекспірівській Гертруді), а його – Джон Кернкрос. Ще є брат Кернкроса, котрий зветься Клод (Клавдій). Саме він і виступає тим підлим розлучником, який зрадив довіру брата та осквернив його подружнє ложе, переспавши на ньому з вагітною Труді.
Втім, Труді й сама не свята. Коли її десятирічні зусилля завагітніти нарешті увінчалися успіхом, жінка зрозуміла, що розлюбила свого чоловіка. Й віддала перевагу його братові. Але це ще півбіди. Бо коханці змовилися отруїти Джона, причому Труді проявляє в цьому питанні особливу наполегливість, адже на кону – нерухомість чоловіка, будинок вартістю в чотири мільйони, котрий після смерті власника має перейти його дружині.
Читайте також: Як знайти радість у житті: рецепти Далай-лами і архієпископа Туту
План щодо вбивства Джона не є досконалим. Злочинці надто квапляться, а відтак й не прораховують всі деталі. Однак це могло б зійти їм з рук, якби не допитливий та метикуватий зародок у матці Труді, про якого так і хочеться сказати, що розвинений він над свої літа. Це ненароджене дитя є і свідком злочину, і прокурором, і суддею.
Аби перешкодити втечі спільників, малий капосник проколупує дірочку в навколоплідному міхурі – у Труді відходять води й починаються передчасні пологи. Тепер вже ніхто нікуди не втече, й викликане таксі даремно чекатиме на нечестиву парочку під дверима. А новонароджений "Гамлет" чудово усвідомлює, що прирік матір та дядька на в'язницю, проте це його, здається, тільки тішить.
Двісті сторінок тексту, написаного Ієном Мак'юеном, читаються "одним ковтком", легко та невимушено. Сюжет інтригує, бо розв'язку передбачити складно. Але про що це роман? Можна сказати, що й він також про спокуту, чи то пак – про розплату. Ті, хто знайомий з творчістю Мак'юена, підтвердять, що ця тема є для нього близькою та важливою. І, безперечно, пригадають його роман "Спокута", котрий був екранізований та відзначений "Оскаром".
Читайте також: Дарсі Белл: вбий свою подругу
В центрі "Спокути" – дівчинка Брайоні, котра без жодних на те причин звинуватила у зґвалтуванні парубка, закоханого в його сестру, чим поламала життя і йому, і сестрі. Ставши дорослою, героїня намагається усунути заподіяну нею шкоду, проте надто пізно: сестра та її коханий гинуть у вирі Другої Світової. Брайоні пише роман з хепі-ендом: там всі живі й щасливі, і прощення, котрого вам так жадібно прагне, їй дароване. Брайоні розмірковує над тим, що письменник – свого роду деміург, він творить світ, котрого не існувало й не існує, проте це не має вирішального значення.
Так само свій світ, де є злочин і кара, творить і безіменний герой "Горіхової шкаралупи". Він карає матір та її спільника, а також – дозволивши матері вбити батька (трюк з передчасним народженням можна було б організувати й раніше), він карає й батька, бо той, як виглядає з сюжету, зовсім забув про існування немовляти й зосереджений тільки на тому, аби повернути зрадливу дружину.
Читайте також: Ідіоти скрізь, або Зрозумій ближнього свого по Еріксону
А відтак роман Мак'юена – ще й про самотність, на котру скаржиться малий, який усвідомлює, що нікому зі своїх родичів не потрібен. Він воліє затягти матір до тюремної камери – на кшталт тієї, в якій перебуває сам, на одинці з думками, сумнівами та страхами. У своїй шкаралупі, у тісних стінах Трудіної матки персонаж багато рефлексує над світом, до якого його покликали чоловік та жінка – покликали, але раптом втратили всі почуття, включно з емпатією до свого сина.
Тож, може, життя кожного з нас, це – в'язниця, з котрої немає виходу? Ми лише перенизуємо свої камери, переходячи з однієї своєї іпостасі до іншої. Чи змінює нас правда та каяття, чи звільнює спокута за скоєне зло? Фінал роману відкритий, тож кожен може сам шукати відповіді на ці питання й додумувати, що далі станеться із Труді та її сином. А може й не шукати, а просто насолодитися інтелектуальним чтивом, котре майже напевно справить враження та залишить глибокодумний післясмак.
Читайте також: Джо Диспенза: сам собі рай і пекло, або Як керувати своїм життям