Родина Тетяни Акімової з Донеччини у 1932 – 1933 роках рятувалась коржами з деревини дуба та прілим зерном. У її батьків було п'ятеро дітей. Про це мовиться в сюжеті 24 каналу.
Читайте також Що таке Голодомор та "закон про 5 колосків": 10 фактів про геноцид, які мають знати всі українці
До колективізації сім'я не бідувала, адже батьки тяжко працювали та мали добрі харчові продукти. Проте, у 30-х роках ХХ століття важко стало не лише родині Тетяни Акімової, а й більшості українців.
Тетяна Акімова / Скриншот з відео
Тоді голодна смерть "косила" цілі села. За деякими підрахунками, під час масового штучного голоду у 1932 – 1933 роках загинули від 4 до 6 мільйонів українців.
Спогади Тетяни Акімової
Жінка народилася у селі Ямполівка, що на Донеччині. Вона ще й досі згадує життя своєї родини до дрібних деталей. Як розповіла очевидиця, її батьки були добрими господарями, адже обробляли землю та тримали худобу.
Втім, найбільше жінка пишається тим, що вони знали азбуку та вміли писати. У ті часи їхні односельці вважали Акімових ученими.
До теми Вандалізм у Запоріжжі: пошкодили меморіальну дошку дітям, які загинули в час Голодомору – фото
За словами очевидиці, аби родину не вислали до Сибіру, батько на початку колективізації віддав до колгоспної ферми всю худобу. Вже в ті часи дуже бракувало продуктів. Згодом їжі не залишилось зовсім. Через це люди у їхньому селі вмирали один за одним, а ховати їх було нікому.
Люди почали вмирати, їх хоронили в загальну яму. У нас загинули всі сусіди,
– згадувала жінка.
За словами очевидиці, її батько докладав усіх зусиль, щоб врятувати дітей. Після жнив у полі він збирав зернята, а мати товкла жолуді дуба та пріле збіжжя у ступі. Потім з цього вона пекла коржі.
"Висушене зерно перемішували з речовиною дуба, потім на плиті смажили без олії коржі. Влітку ми їли це разом з зеленою цибулею", – зазначила жінка.
Як склалася доля жінки
Попри недоїдання під час геноциду 1932 – 1933 років, родина Акімових вижила. У 14 років очевидиця почала навчатись у фельдшерсько-акушерській школі. Під час Другої світової війни вона працювала на Далекому Сході.
Читайте також Суп з чобіт, кора та солома: що люди їли в час Голодомору
Вже після закінчення війни Акімова повернулась на Донеччину. Потім до самої смерті вона доглядала батьків, а коли ті померли – поховала їх на місцевому кладовищі, неподалік пам'ятного знаку жертвам Голодомору.
Поки жінка могла самостійно ходити, навідувалась на кладовище. Тепер очевидиця щороку вже вдома запалює свічку на згадку про загиблих в день річниці Голодомору.