Творчий шлях майстер розпочинає ще у СРСР. Каже, що тоді у художниках вбивали їх природу.
"Художник - це людина, яка не може бути в системі тоталітаризму. Я жив в Радянському Союзі, знаю, що це таке, коли на дипломах, курсових забороняли робити інші теми, крім партійних", - художник Микола Журавель.
Зізнається, не раз думав покинути все та поїхати. Втім, любов до рідної землі та її культури зробити цього не дала. Витримуючи комерційний тиск, художник організовує перші виставки.
Разом з однодумцями Петром Бевзою, Олексієм Литвиненком, Олександром Животковим та іншими стає співавтором сміливих проектів. Присвячує виставки 350-ти річчю Переяславської Ради та війні у Чечні. У стінах галерей художники "озвучують" те, про що інтелігенція говорить на кухнях.
"Ти створюєш світ уяви, а потім маса людей може відчути свободу завдяки цим схемам", - художник Микола Журавель.
Формує з дня у день і свій власний творчий почерк. Відроджує мистецтво левкасу. Старовинну техніку Журавель переосмислює на свій лад.
Над кожною роботою майстер працює піднесено, вкладає високу ідею. У проектах з'являється екологічна складова. На початку 2000-х Микола Журавель починає втілювати свій масштабний задум - проект "Пасіка", присвячений Петру Прокоповичу, який два століття тому винайшов нову систему вуликів, що не вбивають бджіл.
Власні діючі дерев'яні арт-об'єкти художник розміщує у кількох українських селах. Ініціативу високо оцінюють і за кордоном. Зокрема, Міжнародний екологічний комітет Швейцарії, що тоді займається дослідженням проблеми масової гибелі бджіл. Сам художник підкреслює, що проект живе паралельно з проблемами у суспільстві.
"Микола Журавель провів паралель між безглуздям насилля в соціумі і тим, як логічно організовано бджолиний рій. В ідеалі будь-яке суспільство може бути організоване саме так", - галерист Наталія Андреєва.
Новий етап розвитку "Пасіки - Apiari" Микола Журавель продовжує на Венеційському Бієнале 2011 року. Тему "Світло" він знову трактує через образи комах. У одній з найбільших церков міста - Сан Стае - він будує 6-метрову дерев'яну скульптуру з дерева, тканини та воску.
"Для бджіл вулик і соти мають сакральне значення, тому що це спасіння. А для життя людини - духовного, осмисленого - дуже важливу роль відіграє церква. Я зробив акцент на цьому. І перетворив церкву у вулик, створив образ бджолиного вулика, тільки в церкві", - художник Микола Журавель.
Тему світла продовжує втілювати і у нових роботах. У власних формах та знаках шукає любов, натхнення, весну. Створює своєрідну музику полотен.
Від і до, від кінця рамки і до краю рамки - воно все заповнен, заповнене прекрасно. Він пише прекрасну сторінку в українському мистецтві", - художник Іван Марчук.
"Сама експозиція - вона дуже філософська, дуже романтична, ніжна, сповнена любові", - галерист Максим Волошин.
Сьогодні Микола Журавель, як і на початку творчої кар'єри, - у постійному пошуку. Каже, як і більшість творчих людей, переживає за долю України.
А через кризу у суспільстві шукає все нові форми творчого протесту, розвивається та вдосконалюється.
Мріє про розвиток українського мистецтва та сподівається вже ніколи не повернутися до "совку", де художники губили власну особистість та ставали речниками влади.