Найближчими днями ЦВК оголосить остаточні результати виборів і можна буде скликати перше засідання нової Ради, складати присягу та формувати новий уряд. Результат цих виборів не став несподіваним, лідери чи точніше лідер рейтингів був відомий. Адже фактично це був третій тур президентських виборів, а не парламентські перегони.
Читайте також: Люстрація від Зеленського: що ховається за рішенням президента
Вперше за всю історію української політики партія, список якої формувався так би мовити "з коліс", може утворити монокоаліцію чи коаліцію з однієї фракції та партії в парламенті.
За Законом, для цього фракція повинна мати мінімум 226 членів. Та президентська сила "тримає в руках" навіть більше: понад 124 депутатів заходять по списку, ще біля 129 мажоритарників, тобто всього 253 мандати. От і маємо "зелену" монокоаліцію.
А це що означає? З одного боку добре, скажете ви. Бо люди так вирішили, дали "кредит довіри", нехай працюють і змінюють наше життя на краще. Та є тут і кілька "але".
Якщо до цього в українському парламенті завжди був політичний діалог, баланс влади, певний механізм стрибок і противаг, простіше кажучи – на кожну хорошу чи погану дію могла бути протидія. То тепер уся влада може залежати від волі однієї людини чи однієї групи людей. Жодної політичної конкуренції. Тепер керувати державою можуть з одного кабінету – президентського.
Парламент перестане бути місцем для дискусії, а Кабмін на чолі з технічним прем’єром може перетворитися в один з підрозділів президентського офісу, а це ризик необачних чи небезпечних для країни рішень. Коли прем'єр не має фракції в парламенті, яка забезпечує підтримку, це погано, бо немає кому голосувати за пропоновані урядом реформи.
Коли парламент повністю контрольований президентом, а прем’єр виконує технічні функції, це теж погано, бо створює ризики ухвалення незбалансованих рішень.
Наведу приклад, саме парламент, зокрема невелика фракція "Самопоміч", свого часу не дав Порошенку провести зміни до Конституції з особливим статусом для окремих районів Луганської та Донецької областей.
"Самопоміч"
Саме парламент не дав Порошенкові ввести в грудні 2018 військовий стан не довгий період з можливістю повного обмеження прав і свобод громадян та підприємств. Тепер же будь-які рішення, окрім змін Конституції, зможе безперешкодно приймати монобільшість голосами фракції "Слуги народу", без решти фракцій.
Чи готова до викликів та величезної відповідальності молода політична сила? Адже більшість людей там без досвіду, без власної позиції, які зайшли на гребні хвилі подій та на бренді Зеленського.
Співпраця "Слуги народу" з іншими фракціями
Навіть якщо розділять відповідальність з іншими фракціями, сили не рівні, адже невеликі фракції "Батьківщини" та "Голосу" з 25 та 20 людей будуть такими собі "статистами". Що може зробити фракція з 20-25 депутатів? Провести якісь свої законодавчі ініціативи – навряд, але запобігти якомусь шкідливому для країни рішенню, як наприклад амністія бойовикам чи капітуляція перед Росією – зможуть.
Партія "Голос"
"Опозиційній платформі – За життя" точно зі "Слугою народу" "не по дорозі". Вони і проти МВФ, і проти членства в НАТО. А от з "Голосом" можлива коаліція "на двох". Але чи йдеться про Вакарчука-прем'єра?
Хто стане прем'єром
Судячи з заяв президента, до прем’єра він висуває критерії політтехнологічні, а не програмні та ідейні. Точніше критерії такі, щоб відсікти прем’єрські амбіції Юлії Тимошенко, Вакарчука чи Бойка. Адже прем’єром він бачить "не політика, не голову фракції, а гуру економіки з авторитетом на Заході".
Оскільки ані Вакарчук, ані Тимошенко під ці критерії не потрапляють, їх обох технічно "посунули". Вакарчука – через брак досвіду, Тимошенко навпаки – через наявність занадто великого політичного досвіду.
Юлія Тимошенко
То хто ж може очолити уряд? Називають і Данилюка, і Коболєва, і Рашкована. Та давайте поміркуємо, якого прем’єра хоче президент? Може, здатного самостійно приймати важливі стратегічні рішення, харизматичного, здатного стати "другим" президентом, а може і "затьмарити" самого президента? Поки що так не виглядає. Але це вже звична тактика для президента Зеленського – спочатку зачистити поле від старих, а потім призначити когось несподіваного.
Тож варто обирати з тих, хто розділяє програму з якою Зеленський йшов на президентські вибори, а пізніше партія "Слуга народу" йшла на парламентські. І не просто розділяє, а найкраще і найефективніше виконає кроки з цих програм.
В умовах монокоаліціі та пов’язаних з цим можливих ризиків особливого значення і важливості набувають інститути громадянського суспільства: громадські організації, не парламентські політичні партії, активісти та просто свідомі громадяни.
Що обіцяла партія "Слуга народу"
Тож всім нам потрібно добре знати, що керуюча партія обіцяла та вимагати втілення цих речей в життя. Що там, до речі, обіцяли Україні? Обіцяли повернути окуповані території, казали, що незалежні антикорупційні органи поборють нарешті корупцію і конфіскують майно корупціонерів.
Бізнес звільнять від тиску СБУ, ГПУ, Нацполіції, від свавілля чиновників і рейдерів. Запровадять податок на виведений капітал, зменшать єдиний соціальний внесок. Обіцяють скасувати схему "Роттердам+", знизити тарифи.
Служба Безпеки України
А ще, якісно відремонтувати дороги, доступну медицину, гідне пенсійне забезпечення і ноу-хау – "економічний паспорт українця". І взагалі, створять стратегію по збільшенню рівня життя та доходів українців. Правда, що це за стратегія, конкретно поки що не кажуть. Тому й обіцянки ці поки виглядають як "за все хороше проти всього поганого".
Але вже близько осінь, там бюджет потрібно приймати, зовнішні борги виплачувати, з МВФ домовлятися. А там і опалювальний сезон не за горами, люди точно згадають про тарифи, ну і про інші обіцянки.
Це зворотна сторона медалі монокоаліції – коли отримуєш всю повному влади, суспільство буде чекати швидких результатів та покладати відповідальність за все на президента. Адже він вже не зможе бідкатися, що це поганий парламент не голосує або що це компетенція нехорошого уряду.
Поки що все іде в правильному напрямку. Добре, що цей парламент буде іншим, будуть нові обличчя, в новими силами та ідеями. Також позитив цих виборів є вже у тому, що за великим рахунком, ці вибори зачистили мажоритарні округи від багатьох гречкосіїв і одіозних персонажів, нардепів трьох або чотирьох скликань.
Наприклад, не побачимо у парламенті харків'ян Святаша, Писаренка, Хомутинника, або запорожця Богуслаєва, Львівщина не буде представлена одним з відомих братів Дубневичів, а від Одещини у Верховній Раді вперше за багато років не буде Сергія Ківалова.
Читайте також: Економічний спад чи зростання: чого чекати Україні
Всіх їх перемогли нікому до цього невідомі звичайні люди від "Слуги народу". Так само всі округи Дніпропетровщини, Київщини, міста Києва виграли кандидати від "Слуги народу". Тож хребет мажоритарної системи зламаний. Головне, щоб ці нові люди були готові до тієї відповідальності, яка на них впала. А суспільство "триматиме руку на пульсі", звітувати точно доведеться.