Про те, як це використовують політики та чому така тенденція може бути небезпечною, – читайте далі у статті 24 каналу.
Читатйте також "Кива врятував Україну від Сороса": який страх Путіна криється за пропагандою Кремля
Політичні блоги – демократизація чи спрощена монополізація інформації
Втрата популярності традиційних ЗМІ – тенденція світова, і вона нерозривно пов'язана з розвитком технологій. Тепер люди можуть не лише швидко та безкоштовно обирати джерело інформації, а й самим бути таким джерелом.
З роками технології стали доступнішими, і тепер чи не кожен має при собі якісну камеру в телефоні, а також інструменти дизайну та монтажу в комп'ютері.
Розповсюджувати власний контент набагато легше через соціальні мережі, створивши блог на базі власного кола знайомств. Або ж можна привернути увагу за допомогою недорогої таргетованої реклами, яка дуже швидко знайде блогеру потенційну аудиторію.
Знайомтесь, це – децентралізація інформаційних каналів. Ми також це називаємо "громадянською журналістикою", коли кожен може говорити те, що думає, та може бути почутим. На перший погляд, така демократизація медіасфери є благом, адже забезпечить наявність різнобічної та об'єктивної інформації в медіапросторі.
Однак, працюватиме це лише в ідеалізованому демократичному суспільстві, в якому джерела інформації перебувають під пильним оком медійно грамотних громадян. Також важливо, щоб діяльність будь-яких медіа регулювали закони, аби глядачам не "впарювали" відверто шкідливу інформацію та фейки.
В реальності ж Україна лише в процесі становлення демократичних інститутів, тому те, що ми зараз маємо є, скоріше, ілюзією демократії. А створення єдиного законодавчого контролю блогерів взагалі є проблемою навіть для світових держав, не кажучи про законодавство України, де поняття "інтернет" є доволі відносним та розпливчатим.
Відсутність контролю та ілюзія демократії дає змогу окремим людям використовувати демократичні інструменти (такі як свобода слова та громадська журналістика) у власних інтересах.
Читайте також Чому ІДІЛ продовжує існування: терористи будують медіаімперію
А оскільки, блоги – це доволі дешеве задоволення, олігархам скоро буде не обов'язково купувати традиційні медіаресурси з роздутими штатами, витратами та складною політикою репутації.
Тепер достатньо вкластися в розкрутку лідерів думок. Саме вони передаватимуть "потрібні" месенджі своїй аудиторії, яка схильна їм вірити з будь-яких причин: приваблива зовнішність, харизма або ж досягнення в царині, пов'язаній або не пов'язаній з медіа.
Чого варта лише заява політтехнолога Офісу Президента Михайла Подоляка про те, що ОП має намір створити "пул блогерів", які говоритимуть позитивно про внутрішню політику держави.
Недовіра до традиційних ЗМІ та конкуренція із блогерами
Примітно, що процес піднесення блогінгу відбувається на хвилі недовіри до традиційних ЗМІ. Згідно з результатами соціологічного опитування USAID-Internews, за останні 5 років популярність ТБ, радіо та газет впала, а довіра до інтернет-ЗМІ коливається на одному рівні.
Єдине місце, де відчутне помітне зростання аудиторії – це соціальні мережі.
Як змінювались вподобання споживачів медіа / Інфографіка USAID
З 2015 року частка респондентів, які користуються Facebook для отримання новин зросла з 12% до 47%. Також помітну роль відіграє YouTube, куди за новинами приходять 30% людей.
Особливу увагу варто звернути на Telegram, яким користується здебільшого молодь. Частка використання цієї соціальної мережі для отримання новин з 2019 року зросла з 6% до 21%. За останній рік месенджер став дуже популярним серед політичних блогерів, зокрема, завдяки анонімності.
Традиційні ЗМІ нікуди не зникнуть. Вже можемо помітити, як вони поступово трансформуються та працюють на просування в соціальних мережах.
Однак, там їм доведеться конкурувати з блогерами, які мають низку переваг. Професор Вищої школи телебачення ВДУЕС Павло Ушанов у статті "Блоги як зона інформаційних ризиків і ядро нової політичної технології" виокремлює такі виняткові особливості контенту блогерів:
- Доступність – для відкриття блогу не потрібно великих технічних знань та матеріальних витрат;
- Необмеженість у комунікаційній роботі – повідомлення не обмежуються ані накладом, ані обсягом, ані видом інформації, щоб доносити її до аудиторії;
- Залучення аудиторії до створення контенту – блогер легко може створити атмосферу особистих взаємовідносин між автором та аудиторією через коментарі та іншими формами зворотнього зв'язку. Людина відчуває себе творцем контенту;
- Персоніфікація – блоги існують у контексті особи автора. Дослідники стверджують, що конкретна людина або група людей, які позиціонують себе як незалежні від редакційної політики та влади, викликають більше довіри;
- Соціалізація – з самого початку поширення блогів, їхні автори намагаються встановлювати зв'язки з ідеологічно близькими групами та утворювати цілі мережі.
Як працюють політичні блоги в Україні та що з ними не так?
Умовно політичні блоги можна розділити на три категорії:
- Канали з новинами.
- Анонімні канали з "інсайдами" та аналітикою.
- Блоги з особистим брендом: політики, журналісти, експерти.
Оперативні новини
Спочатку поговоримо про новинні телеграм-канали, які набули своєї популярності відносно нещодавно. Оскільки такі ресурси не мають власного репутаційного бренду, а позиціонують себе просто як "ретранслятор оперативних об'єктивних новин", то дуже часто там можна бачити джинсу та фейки.
А в період перед виборами вони взагалі ледь не перетворюються на приватні акціонерні товариства, де кожен другий пост може бути прихованою рекламою політиків.
Розглянемо, наприклад, канал "Инсайдер UA", який має на кожній новині приблизно 50 тисяч переглядів. Достатньо лише забити у пошук прізвище "Кличко" і почитати згадування чинного мера Києва. Здебільшого це інфоприводи, які створює сам мер, тобто його цитати, досягнення, брифінги та пресконференції. Критику Кличка під час передвиборчої кампанії знайти важко.
Телеграм-канал, який любить Кличка...
Натомість, якщо шукати за словами "Верещук" або "Притула", то чи не кожен пост буде зі скандалами, чутками або викриттями.
...і не любить його суперників / Скриншот
Особливе місце в редакційній політиці цього телеграм-каналу посідав Пальчевський. "Інсайдер" публікував скандали та чутки з його участю, але одного разу оприлюднив відверто фейкове соцопитування на користь Пальчевського, де він має рейтинг 20%. Також канал цитував Пальчевського після його голосування (що зазвичай роблять, щоб нагадати про політика в день виборів).
Телеграм-канали долучилися до створення "Феномену Пальчевського" / Скриншот
Це не єдиний приклад новинного телеграм-каналу, пости якого в передвиборчий період можуть здатись відверто купленими. Абсурдності ситуації надає те, що пости в різних популярних новинних телеграм-каналах буквально скопійовані з темників.
Вони ж його й "поховали" / Скриншот
Викриття Верещук на "всеядному" каналі / Скриншот
Останній пост про Верещук, до речі, не завадив каналу "Украина Сейчас" згодом опублікувати її агітацію.
І нашим, і вашим (с) / Скриншот
Що відбувається в кулуарах цього медіабізнесу та які гроші крутяться навколо цих постів – залишається лише здогадуватись. Однак це дуже добре демонструє, що буває, коли медіа без репутаційного бекграунду та відповідальності перед своїми читачами отримує величезну кількість підписників.
Анонімні телеграм-канали
Складніша історія з анонімними аналітичними телеграм-каналами. Мабуть, всі хоча б краєм вуха чули про канали "Легитимный", "Резидент", "Тайны депутата", "Тёмный рыцарь" тощо. Є канали і менші, однак які також активно набирають аудиторію: "Шептун", "ЗеРада", "Тень на плетень" та інші.
Кожен з цих каналів просуває певний політичний порядок денний. Вони реагують на інфоприводи, створюють резонанс та працюють у групах. Наприклад, коли СБУ відкрила справу на Анатолія Шарія, на каналі політика з'явилося одразу 6 репостів з різних телеграм-каналів, які написали аналітику на користь Шарія різними словами.
Аналогічно Шарій відреагував десятьма репостами з союзних телеграм-каналів (зокрема, які належать конкретним особам, а не анонімам) після публікації розслідування Бігуса щодо себе. Таким чином канали перехоплювали ініціативу в інформаційному протистоянні та надсилали людям потрібну інтерпретацію події до того, як це зробили опоненти з іншого політичного табору.
Анонімні канали є також чудовою інформаційною опорою. Вони можуть вправно хвалити будь-якого політика ніби як сторонні спостерігачі, однак просуваючи та повторюючи вигідний йому порядок денний.
Також там часто публікують нібито інсайди, на які політики можуть посилатися, щоб переконливіше донести думку. Або ж можуть бути масові публікації про одні й ті ж самі явища, описані різними словами та з різними акцентами. Це створює ефект резонансу. Звичайна людина бачить, що одну й ту ж саму новину пишуть на різних джерелах, а отже інфопривід перетворюється на важливий.
Яскраво побачити, чого варта вся аналітика та "інсайди" в телеграм-каналах, можна спостерігаючи за внутрішніми суперечками користувачів цієї політтехнології. Наприклад, телеграм-канал "Тайны депутата" дуже швидко від підтримки того ж Шарія переключився на кампанію з його дискредитації (зараз пости видалені, але інтернет все пам'ятає).
"Біполярочка" – типовий стан для телеграм-каналу / Скриншот
Висновок з цього можна зробити простий – ці канали є суто політичним інструментом, які не мають жодного стосунку до роботи ЗМІ. Попри це, вони дуже люблять "викривати" видання та телеканали в маніпуляціях, намагаючись відбити частину аудиторії та користуючись тенденціями на збільшення популярності соціальних мереж.
Особисті блоги
Особисті блоги політиків – також доволі важлива частина цієї системи. Політикам набагато простіше розкручувати власний блог та комунікувати зі своїм електоратом напряму, а не через ЗМІ, які можуть передати інформацію не так, як їм би цього хотілось.
Ті політики, які вже зрозуміли, як працює блогінг, об’єднуються в групи та координують просування певних меседжів. Політики обмінюються репостами та піарять одне одного серед своєї аудиторії. Існують також цілі розсилки, де одним постом пропонують для підписки на десятки телеграм-каналів, щоб людина точно обрала те, що буде їй ближче.
Щоб загравати з аудиторією, політики ведуть себе як справжні блогери: лаються, емоціонують, жартують, кривляються тощо. Роблять усе, щоб глядачі відчували людську близькість. А якщо випускати контент для підписників щодня, то цільова аудиторія швидко може перетворитись на корінний електорат.
Є і випадки, коли люди йдуть у політику, будучи блогерами. Так, наприклад, свою партію створив Анатолій Шарій. Так само електорат формував опозиціонер Сергій Тихановський з Білорусі. Або ж, широкої популярності як політик за допомогою блогінгу набуває Олексій Навальний в Росії.
Інформаційна епоха все більше розкриває свою сутність, і ми все більше бачимо, як змінюються медійні авторитети завдяки технологіям. Традиційні ЗМІ в Україні також по вінця потопають в олігархії. Однак варто бути обачливим у пошуці альтернативних та незвичайних джерел інформації.