– В останні дні травня ми їхали поїздом до Харкова, звідки гелікоптером доправляли на місце дислокації лікарів. Тоді ще такого чіткого відмежування і гучних бойових дій не було, проте після нашого приїзду почалися активні дії в Слов’янську. Червоні хрести намагалися ховати, адже їх видно здалеку. Можна було наразити на небезпеку і себе, і поранених, і військових.
Читайте також: "Приедете в Краматорск, мы вас убьем": приголомшлива історія про відчайдух-волонтерів на Донбасі
– Ми їхали в супроводі колони бойової тактичної групи терміном на п’ять днів. Тоді ще не знали, що їдемо в Луганський аеропорт. Ми туди заїхали 14 липня, а з першого на друге серпня нас поміняла інша бригада.
Супровід медиків українськими військовими
– Лікарі й медики, які були до мене в аеропорті, обладнали імпровізований медичний пункт. Вони використали медичне обладнання, яке було в медпункті аеропорту. Там були лежаки, медикаменти із літаків та інструменти, які вони взяли з собою для користування. Операційним столом в нас була кушетка, принесена із медичного пункту нового терміналу.
Не всі з нашого колективу могли працювати за своїм фахом. Наприклад, в нас був анестезіолог, який не мав анестезійного обладнання, відповідно він не міг давати наркозу. Тому всі оперативні втручання, які ми там робили, здійснювали під місцевим знеболенням.
– Пораненим не завжди давали наркотичні знеболюючі, які були в нас у невеликій кількості. Ми використовували їх для операцій, бо місцеве знеболювальне для таких втручань не давало адекватної анестезії. Але всі ці хлопці, вони мужні військові й все витримали. Якщо й були неприємні моменти протягом лікування, то всі перенесли це.
Лікар-хірург в зоні АТО 2014–2015 років Дмитро Лось
– Я знаю кому ми не допомогли. У нас помер один пацієнт з тих, хто був доставлений. Там були дуже важкі травми й він не вижив.
Я не знаю, чи було це покликання, але я впевнений, що якби інша людина потрапила в те місце й такі умови, то вона працювала би максимально викладаючись і робила все абсолютно правильно в тих ситуаціях, які там були. Там нема ніякого героїзму, там є робота в складних умовах. Адаптувавшись до цих умов, можна виконувати багато чого.
Читайте також: Історія росіянки, яка змінила громадянство та захищає Україну на Донбасі
– Для будь-якого лікаря, я думаю, найкраща подяка – це люди, які пройшли через наше відділення й одужали, їм стало краще й вони повернулися до своїх родин, до звичайного життя.