Цим літом Володимир Путін і Сі Цзіньпін зіткнулися з тим, що наводить на них жах найбільше: з народним гнівом. Після 20 років при владі російський президент наштовхнувся на безпрецедентні протести: на вулицях Москви величезні юрби людей піднялися за вільні вибори. Китайський лідер спостерігає безпрецедентні протести в Гонконгу проти панування Пекіна на цій території. Спільне випробування, яке навалилося на них, зблизило двох лідерів, пише Le Point.

Читайте також: Прокляте літо Путіна, – Le Figaro

У Росії та Китаю багато спільного: авторитарне управління за підтримки всюдисущих спецслужб, державний капіталізм в руках олігархів, які отримують вигоду від наближеності до режиму, тотально розповсюджена корупція. Але те, що насправді об'єднує Сі та Путіна – спільний ідеологічний фактор: їхнє спільне несприйняття єдиної та вірної західній демократичній моделі.

Обидва лідери роблять все, аби придушити прагнення своїх народів до дотримання прав людини та верховенства закону. Ось це їх і об'єднує. Путін зустрічався із Сі Цзіньпіном більше 30-ти разів з моменту його приходу до влади в 2013 році. Китайський лідер називає російського президента своїм "кращим другом". У відповідь Путін дарує своєму другу на 66-річчя морозиво. Такі знаки уваги свідчать про глибокі особисті стосунки.

Путіну обирати не доводиться. Відтоді, як він розірвав відносини із Заходом, анексував Крим, дестабілізував східну Україну, зажахав усіх своїх противників на британській землі, розбомбив лікарні в Сирії та намагався втрутитися у вибори в Європі та США, Китай – практично єдиний його партнер. Китай, ідучи на зближення з Москвою, також переслідує свої інтереси. Він розраховує на поставки газу та нафти, гарантії безпеки спільного сухопутного кордону, а також на доступ до вод Арктики.

У Заходу є причини непокоїтися. Найбільше турбує китайсько-російське військове співробітництво, яке досягло нечуваного рівня. Військові обох країн беруть участь у численних спільних навчаннях від Тихого океану до Середземного моря, а також у Сибіру. І хоча все це глибоко в Росії, світ спостерігає і непокоїться: після інциденту з військовими літаками 22 липня російські та китайські стратегічні бомбардувальники проводять спільне патрулювання у повітряному просторі Південної Кореї.

З часів короткого медового місяця між Мао і Сталіним у 1950-х роках стратегічні інтереси двох держав ніколи так сильно не збігалися. Втім, якщо у п'ятдесятих СРСР грав першу скрипку у відносинах двох країн, то зараз саме Китай займає лідируючу позицію. Умови торгівлі надзвичайно вигідні для Китаю: він продає обладнання і товари народного споживання до Росії, а в неї купує сировину і зброю. Саме Китай вкладає великі кошти в Росію, щоб через неї пролягала північна гілка Нового шовкового шляху. Це залежні відносини – Ленін назвав би їх колоніальними.

Такий дисбаланс ставить перед Путіним дві проблеми. Він поважає тільки силу, але демонструє свою слабкість, погоджуючись грати роль резервного партнера Пекіна. Він позиціонує себе захисником російського націоналізму, але при цьому жертвує свою країну інтересам Китаю. Це було зазначено ще в травні, коли Росія обрала китайського виробника Huawei для своїх майбутніх мереж мобільного зв'язку 5G. Таким чином, Росія частково віддала своє технологічне майбутнє до рук Пекіна.

У російського президента невеликий вибір. Економічний спад постраждалої від західних санкцій Росії, призвів до падіння реальних доходів домогосподарств приблизно на 10% за останні п'ять років, і нам потрібно весь час нагадувати про це росіянам. Невдоволення буде тільки зростати, навіть якщо це ще не набуло політичного забарвлення. Сі Цзіньпін, зі свого боку, запровадив систему соціального контролю над своїм народом, яка не має аналогів у світі, що дозволяє Комуністичній партії Китаю зберігати своє лідерство.

І Путін, і Сі Цзіньпін вважають, що всі спонтанні "кольорові революції" в сусідніх з ними країнах організовані Заходом. А тепер вони змушені відвертатися від реальності: схожі події в Москві та Гонконгу показують, що й росіяни, й китайці теж хочуть покінчити з угнітанням їх власним урядом. Настане час – і в Китаї, не дивлячись на заяви його лідерів, не буде більше Комуністичної партії. А Росія існуватиме й після того, як Путін покине свій пост. Можливо, вона навіть зможе знову стати європейською державою, з якою будуть рахуватися. Ось тоді їй можна буде простягнути руку.

Цікаво: Польщі сподобався "план США із залякування Росії", – Die Zeit