Скасування мажоритарки та ухвалення закону про вибори до Ради за відкритими списками – це одна вимога акції протесту, що почалися під Верховною Радою 17 жовтня. Зрозуміло, що президент Петро Порошенко потребує мажоритарну систему, бо тільки так він здатен був сформувати найбільшу фракцію у парламенті, хоча і посів на виборах друге місце. Глава держави волів би не міняти виборчу систему, але він є заручником власних публічних обіцянок, які закріплено як у програмі "Жити по-новому", так і в коаліційній угоді – скрізь написано, що має бути ухвалено закон про відкриті списки.
Читайте также: Які ще гріхи приховує Міністр внутрішніх справ Аваков
Тому, на день голосування за Виборчий Кодекс Банковою було прописано спеціальний сценарій. З одного боку, він дозволив би Порошенку зберегти обличчя, з іншого – голосів для результативного розгляду виборчого кодексу мало вистачити. Передбачалося, що фракція Блоку Порошенка дасть голоси половини свого складу, але і решта партій мали також недодати. І в підсумку Виборчий Кодекс було би провалено, але кожен сказав би, що робив усе, що міг.
Але не так сталося, як гадалося. По-перше, вуличні протести та розбите під Радою наметове містечко стало постійним фактором політичного подразнення. Депутатам постійно нагадують про необхідність дотримуватися власного слова щодо зміни системи виборів.
По-друге, пішов на підвищення ставок "Опозиційний блок". Він образився на Банкову за недостатнє врахування своїх інтересів, і дав 26 голосів за Виборчий Кодекс, хоча в кулуарах обіцяв удвічі менше. При чому "за" тиснули кнопки як крило Фірташа, так і Ахметова. Іншими словами, намагаючись розвести всіх, Адміністрація Президента всупереч власній волі сформувала ситуативну більшість в 226 голосів, що дозволило проголосувати в першому читанні Виборчий Кодекс.
Петро Порошенко не хотів цього закону, і такі результати голосування стали його особистою поразкою. Красномовніше за будь-які слова говорить волевиявлення знакових осіб з оточення Порошенка.
Отже, голова фракції Герасимов – утримався. Кононенко, сірий кардинал та координатор смотрящих за державними потоками – не голосував. Грановський, смотрящий за судами, прокуратурою та суддями – не голосував. Березенко, колишній завгосп Порошенка – не голосував. Буглак, колишній юридичний радник компанії Рошен – не голосував. Князевич, голова профільного правового комітету – утримався. Ірина Луценко, представник президента у Раді та дружина генпрокурора – не голосувала.
Читайте также: Який вплив на українську політику має Аваков
Тож тепер Порошенку, аби вберегти керованість наступної Ради, залишилось не так багато опцій: або доведеться провалювати в другому читанні. Але невідомо, яким масовим буде мітинг в цей день, і яким сильний тиск заходу. Або іти на відверті фальсифікації та в другому читанні перекручувати систему виборів знову на свою користь, хоча закон забороняє до другого читання вносити правки, що принципово міняють версію, схвалену "за основу".
Цікаво, чому "Опозиційний блок" проголосував за закон. Вони не можуть сподіватися на успішні результати в мажоритарних округах, бо там перемагають кандидати влади. Так було і в часи Януковича, є і в часи Порошенка. Але ще одна причина – це бажання колишніх регіоналів поборотися з новим проектом, який відбирає в них голоси – партією "За життя" Вадима Рабіновича.
Рабінович за участі Віктора Медведчука створив чисто телевізійний політичний продукт, без осередків та людей, який міг би отримати серйозний результат за наявності закритих списків. Але система відкритих списків вимагає для успіху сильних кандидатів у всіх регіонах. Тоді як в партії Рабіновича немає ні структур, ні людей, а є лише телевізійна картинка.
А це значить, що система відкритих списків знищуватиме їхні шанси і, відповідно, голоси повернуться назад до "Опозиційного блоку". Сам Рабінович є найбільш комфортним для Порошенка кандидатом на другий тур, якого чинний президент міг би легко перемогти. Тобто, виконати роль, яка була відведена Петру Симоненку в 1999 році, коли він почесно програв Леоніду Кучмі.
Загалом Рабінович є проявом віртуальної політики. Завдяки постійній появі на своєму ж телеканалі з популістськими гаслами та проплаченими мітингами він завоював певну популярність серед малозабезпечних прошарків населення. Спочатку Рабінович був проектом групи Льовочкіна-Фірташа. Цей клан планував одноосібно утримувати, а відтак і контролювати проект Рабіновича, але той почав залучати гроші в інших угруповань. В підсумку, Рабінович розсварився зі своїми інвесторами – так само, як декілька років тому зробив Олег Ляшко, попередній продукт Льовочкіна-Фірташа.
Читайте также: Пол Манафорт – політтехнолог, який обслуговував найодіозніших диктаторів у всьому світі
На сьогодні, хто тільки не вкладається у проект Рабіновича. Це і російський бізнесмен Павло Фукс разом з харківським мером Геннадієм Кернесом, і одеський мер Геннадій Труханов, і путінський кум Віктор Медведчук, а якийсь час навіть оточення президента Порошенка, якому вигідно показувати псевдоопозицію у відверто карикатурному та маргінальному вигляді.
Розрахунок був повторити феномен 1998 року, коли інший політичний суррогат – підтримана Рабіновичем "Партія зелених" – пройшла до Верховної Ради завдяки масивній телевізійній рекламі. Але замість екологів квиток у політику отримали металургійні олігархи. Зараз, у разі ухвалення закону про вибори за відкритими списками, чисто віртуальні політичні проекти втрачають шанси потрапити до парламенту. А значить, – це ще один крок до очищення політичної системи, що згодом призведе і до покращення життя громадян.