Майдан розпочався ще до 21 листопада
21 листопада – офіційний початок протестів на Євромайдані. Та Майдан почався раніше, адже до цієї дати були походи до Межигір'я, акції проти харківських угод, податкові протести.
Читайте також: Економіка України в 2013 році була приречена навіть без Євромайдану й війни, – журналіст
Фактично, громадянська непокора тодішній владі розпочалася ще з весни. Це не був одномоментний спалах громадянської свідомості, то була низка подій, під час яких українці відстоювали свої права на участь в державотворчих процесах. Тому 21 листопада – це просто черговий крок, який ми зробили.
Багато людей, зокрема, політичних діячів казали: "Давайте прийдемо через 2 дні, пізніше". Але основна частина вирішила залишитися. Серед них і я. Пам'ятаю, так я й став одним з комендантів, який почав організовувати протести на місці. Чому я? А більше нікому виявилось.
Нас там було 3 чи 4 людини, які не побоялися взяти на себе ініціативу, оскільки більшість "лідерів" щовечора просто йшли спати, кажучи: "Робіть що хочете, ми не казали вам стояти вночі…". Нас таке не влаштовувало, це був наш вибір. І якщо вже вирішили стояти до кінця, то стояли і вночі. А зайнятися там було чим цілодобово: треба було забезпечувати людей харчуванням, паливом, охороною, організовувати збір грошей та іншим.
Спершу ми збиралися біля Стелли. Я був там кожного дня, переважно брав нічні чергування, оскільки це було найважче. На початках ми жартома називали свій протест "Стоячий Майдан", адже нам забороняли ставити намети і це не дозволяло ні присісти, ні погрітися у дощ і холод. Згодом до акції приєднались студенти, які вирішили, що попри будь-які заборони збиратись варто. І я, як заступник декана з виховної роботи НаУКМА вирішив їм допомогти.
Відчуття, коли я перший раз зі студентами пройшов колоною Києвом, нагадували ковток свіжого повітря.
Другого разу до нас приєдналися спудеї університету Шевченка, після чого студенти вирішили утворити студентську координаційну раду – СКР. Це був координаційний орган, у який, перш за все, увійшли студенти Могилянки, Шевченка, Драгоманова, КПІ, львівських університетів та інших ВНЗ, а також представники громадських організацій, які також намагались показати, що вони є рушійною силою, в тому числі, і в студентському середовищі…
Уже на цих перших етапах Революції Гідності політики зрозуміли, що молодь є великою конкуруючою силою, що вони не сприймають тодішню опозицію як лідера, адже бачили, як вона себе дискредитувала в суспільстві… Не дарма тоді ходили жарти про "триголового Змія Горинича", адже опозиція не була тим рушієм, яка б могла очолити спротив. Тому коли через декілька днів деякі представники опозиції розмістили на Європейській площі сцену, порожні намети і купу прапорів, до них мало хто приєднався. Саме тому напередодні Саміту ЄС вони просто згорнулись і перейшли на Майдан.
Беркутівці по чому попадали – по тому і били…
Щоразу перед приходом ночі хтось казав, що нас розженуть, і щоразу ми вирішували, як організуємося за таких обставин: стоїмо чи ні, і хто за що відповідатиме на випадок чого…
Зранку 30 листопада, близько 4 години, люди традиційно грілися в наметі: хтось пив чай, у когось був час на перекус. Тоді я якраз замінив колегу з ночі і робив ранішній обхід, аби перевірити, чи все добре. Коли був біля Стелли, то помітив, що сюди почали заїжджати вантажні машини. З цього все і розпочалося.
Читайте також: Як зміни у судочинстві вплинуть на хід розгляду справ героїв Небесної сотні
Вантажівки, що привезли ялинку з ковзанкою стали приводом, через який силовики почали свою операцію… Поки беркутівці вилазили з автомобілів, ми вже були біля Стелли: більшість людей були сонні і виснажені. Наші хлопці стали ззовні колом, а дівчата – всередині. Всі тримались за руки. Ми були готові до спроби витіснення, бо ж таке вже переживали попередньо і на Європейській площі, і на Майдані. Та замість попереджувальних дій спецпризначенці почали бити протестувальників. По чому попадали – по тому і били…
Якби ми передбачили такий розвиток подій, можливо б, діяли інакше, оскільки мали 4 стелажі, які були заповнені консервацією під саму гору. Просто ніхто не міг і подумати, що проти людей скерують таку грубу силу. Це вже потім, набравшись досвіду, до всіх штурмів ми готувалися значно серйозніше… А тієї ночі був розгін. Тих, кого заламали – одразу забрали. Я відчував велику відповідальність за людей і за те, що не враховував варіанту прямого розгону, не прорахував таку можливість. Та принаймні я був серед людей.
Після розгону Майдану міліція продовжувала ганяти людей по центру Києва. Переслідували навіть тих, хто після відігрівання неподалік повертались на Майдан, але не знали про нічні події. В усіх свідченнях Беркута пишуть, що "вони лише зачистили Майдан". Тобто, нікого не наздоганяли, нікого не намагались переслідувати.. та це свідома брехня.
Після того, як нам вдалося відірватися, ми почали з'ясовувати, хто де є. Я дістав телефон, написав СМС усім координаторам, яких знав і телефон яких мав. Написав наступне: "Нас розігнали. Рятуйте людей з відділків. Збираємось на Михайлівській".
З плином часу важко оцінити справжню кількість постраждалих
Варто зазначити, що донині ті, хто розганяв Майдан, непокарані. Гадаю, головна проблема в тому, що суспільству намагаються "злити" чергового цапа-відбувайла. Слідство ведуть лише проти тих, хто бив кийками. Це правильно та це тільки один аспект. Другий аспект – керівництво. Третій – прокуратура, яка здійснює нагляд за силовими органами, і, зокрема, за масовими заходами.
Чому ж не спрацювала вся система? Виходить, або це була злочинна бездіяльність, або … свідома діяльність, яка призвела до таких наслідків. Вибачте, але ті, хто здійснювали нагляд від прокуратури, точно мають знати, хто віддавав і здійснював накази. Але їх навіть ніхто не допитує. 32 протоколи, які були складені, де чітко зазначено всі ПІБ працівників, які в ту ніч працювали, так і не призвели до притягнення до відповідальності. Зробіть очні ставки: зведіть тих, кого затримали, і тих, хто затримував, – буде повна картина.
Читайте також: Нічого не можна забувати, Майдан триває, – Кравчук
Дивує також те, що під час розслідування 5 чи 6 разів змінювалися слідчі. Це говорить про те, що справжня робота над справою відсутня, і у керівництва, яке навіть зараз при владі, немає волі.
Зараз я чітко бачу, що якщо є бажання щось зробити, то це зробиться. Питання лише у волі прийняття рішень. Та головне рішення у цій справі залежить від Генпрокурора. Тобто, якщо він бере на себе відповідальність, то справа рухається. Саме він формує команду, яка займається слідством, і вже тоді ми отримуємо результат. Громада може скільки завгодно пропонувати, допомагати, надавати свідчення, фотографії, відео, але здійснює слідство система, яка, на жаль, донині сама себе захищає.
Зокрема, це стосується і Генпрокурора Луценка. Я вже двічі до нього звертався: "Юрій Віталійович, в автобусі біля Святошинського відділу МВС "беркута" били Вас добряче, але таке враження, що дуже швидко Ви забули, як це було. Так, можливо, час згадати ці стусани і, все-таки, здійснити вольові рішення?".
Станом на зараз, триває кримінальне провадження за фактом перевищення службових повноважень працівниками правоохоронних органів. З плином часу важко оцінити кількість постраждалих. Досі є ті, кого не опитали правоохоронці. Особисто я просив друзів, аби вони прийшли до слідчих і розповіли, що вони там були. Та не всі вірять прокуратурі, яка за 4 роки бездіяльності не може їх знайти сама. Хоча ці люди є на відео та фото. Більше того, всі один одного знають….
Не було б Майдану – настав би "стабілізєц"
Ідеї Майдану розвивались: від прагнення до ЄС до бажання очищення системи і зміни держави. Зараз ми маємо лише перші кроки, до яких прагнули. Щось втілено, щось не втілено (як і в усьому, що відбувається в нашій державі). Важливо, що ми дали початок. Неможливо було інакше. В нас був вибір, де ми будемо далі. Не було би Майдану – ми б жили в іншій країні. Я впевнений в цьому на 100%. В іншій. "Стабілізєц" настав би на довго. Ми б жили в "стабільному болоті" і поступово поверталися б в "совок". Ми б щоразу "дружили" зі "східним сусідом" і втрачали території, людей і країну, лише в інший спосіб.
Та завдяки Революції Гідності ми нарешті знайшли себе. Як держава, як країна, як суспільство, як народ. Відбулося усвідомлення "хто ми є", і це колосальне досягнення всієї країни, зокрема, в східних регіонах і центральних… Відбулися зміни цінностей, віра в спроможність самоорганізовуватись і брати відповідальність на себе. В результаті живемо в новій країні.
Читайте також: Хто винен у затягуванні розслідувань справ Євромайдану: думка Горбатюка