Хоча місія Ради Європи полягає в захисті міжнародного права, європейська дипломатія зрадила його принципи, дозволивши Росії повернутися в організацію, обурюється французький історик, заслужений директор Львівського інституту екуменічних досліджень Антуан Аржаковський на сторінках видання Le Monde.

Парламентська асамблея Ради Європи позбавила представників Росії голосу 10 квітня 2014 року в зв'язку з анексією Криму. Москва у відповідь перестала платити внески до бюджету Ради Європи (33 мільйони євро або 10%) і мала бути виключена з організації, відповідно до її статуту, в червні 2019 року.

Важливі деталі: Повернення Росії до ПАРЄ: чому Європа пішла на поступки

Але хоча місія Ради Європи полягає в захисті міжнародного права і прав людини на континенті, Парламентська асамблея, прагнучи повернути ці 33 "срібняка", здійснює своєрідне колективне самогубство. За п'ять років не було знайдено жодного рішення щодо анексії Криму, а агресивна поведінка Росії лише загострилося.

Уроки Мюнхенської угоди забуті

Замість того, щоб згадати про трагічну історію Мюнхенської угоди 1938 року, європейська дипломатія розігрує карту примирення з Росією.

Президент Франції Еммануель Макрон і канцлер Німеччини Ангела Меркель не продовжують жорстку політику щодо Володимира Путіна, а просять його "зробити крок до діалогу". Франко-німецька дипломатія не просто кидає Україну наодинці зі своєю сумною долею окупованої країни – вона йде на зустріч Росії навіть без натяку Кремля на готовність провести обмін полоненими. Франція і Німеччина більше не намагається хоч якось виправдати свою зраду.

Президент Макрон коротко пояснив своєму українському колезі Зеленському, який простягнув йому руку 17 червня в Парижі, що Рада Європи не є політичною організацією і це створює можливості для повернення Росії. Він також додав, що присутність Росії в Раді Європи дозволить російським громадянам звертатися до Європейського суду з прав людини.

Проблема в тому, що з 2015 року Росія перестала визнавати перевагу міжнародного права над її власним. Саме тому критика Європейського суду з прав людини щодо умов слідства у справі про вбивство опозиціонера Бориса Нємцова в 2015 році не мала ніякого ефекту. На додаток, сам факт того, що Росія не виходить з Ради Європи, а намагається всіма засобами відновити право голосу її 18 парламентарів, говорить про політичний характер цієї організації.

Порушення зобов'язань з прав людини

До того ж, для двох десятків європейських країн, в тому числі для Росії та України, Рада є головною європейською політичною інстанцією, до якої вони належать. Ба більше, правозахисна організація "Меморіал" випустила прес-реліз, в якому виступила проти зняття санкцій з російської держави. Як зазначає голова цієї неурядової організації Олег Орлов, Росія була прийнята в 1996 році до Ради Європи на тій умові, що вона буде дотримуватися Європейської конвенції прав людини та зобов'язується врегульовувати потенційні міжнародні конфлікти мирним шляхом.

Повернення Росії права голосу в Раді Європи всупереч всім її порушенням перетворює головну організацію-гаранта прав людини в порожню шкаралупу. Навіщо тоді правозахисним організаціям членство в Раді Європи? Якби Франція, нинішній голова Ради Європи, залишалася б вірною своїм принципам, вона попросила б усі 46 держав, що володіють правом голосу, підвищити свої відрахування: на кожну з них випало б таким чином менше мільйона євро.

Ця сума є справжнім мізером у порівнянні з вартістю будівництва франко-німецького бойового літака (оцінюється в 10 мільярдів євро). Є побоювання, що Франції доведеться в майбутньому витратити набагато більше, щоб дати відсіч розпалюваним таким чином завойовницьким апетитам російської держави.

Ленін мав рацію. Заради короткострокової вигоди західні капіталісти готові продати навіть мотузку, на якій їх потім повісять.

Думка експерта: ПАРЄ давно потрібно "похоронити"