Смішний допис, про "трофеї" – мовляв, вишикувалися на станції, а в строю – в кого собацюра при нозі, в кого коробка картонна в руках по-котячому волає, в того – кошеня на плечі примостилося, в цього – цуценятко з-за пазухи виглядає... понабирали трофеїв карателі, вщент пограбували донбасянську землю, еге ж...
Читайте також: Чужу армію годувати не будемо, адже маємо свою, яку годуємо з радістю, бо вона на те заслуговує
Ото читаю, аж раптом дивлюся: в дружини моєї очі здоровезні, сльози навертаються. Питаю – що трапилось, а вона мені: ти, мовляв, взагалі розумієш, що читаєш? В тебе в голові це вільно вкладається, без напруги? "Одна з бригад повернулася з фронту додому"! З фронту! В Україні! Ти міг про таке бодай помислити кілька років тому? Україна – і війна...
А я якось навіть і не звернув уваги. Звик за чотири роки. Нібито справді – так воно й треба. Україна – і війна. Не Друга Світова, не якась історична, а просто зараз. І хлопці з дівчатами повертаються додому з фронту, а інші – вирушають на їхнє місце, на фронт, під кулі та снаряди загарбника. Четвертий рік поспіль...