Це місце було обране не випадково. За життя Любомир Гузар вирішив перенести архієпископат УГКЦ до Києва, вважаючи її спадкоємницею Хрещення Русі. Чин похорону пройшов з почестями та численною делегацією різних конфесій.

Ніхто не помітив приходу літа і сонця, що смалило з самого ранку. Віряни третій день поспіль вишиковувались у чергу, аби встигнути особисто попрощатися з Блаженнійшим.

Перед 11:00, коли мала початися заупокійна літургія в Патріаршому Соборі, юний семінарист відверто нервувався. Йому випала відповідальна місія – координувати цих людей. Хлопець їх квапив, та вірян усе більшало.

Проходьте. Прошу у дві черги, прискорюємося!
– емоційно промовляв семінарист.

Самотужки керувати людським потоком у середині собору хлопцеві не виходило. Йому припікав тягар відповідальності і змушував його лише зайвий раз метушитися.


Патріарший собор УГКЦ не схожий на більшість церков

Чорна ряса хлопця майже танула у біло-пастельних тонах Патріаршого собору. Модерністські риси внутрішньої оздоби, великий доступ світла змушували себе перепитувати, чи це дійсно християнська церква?

На допомогу семінаристу прийшли чоловіки у класичних костюмах, перев’язані жовто-білими стрічками з незнайомим гербом. Їх у храмі було близько 40 осіб. Вони виконували роль внутрішньої поліції, забезпечуючи безпеку та порядок проходження чину.

"Лицарі Колумба" – так себе назвали ці чоловіки – стали справжніми диригентами соборівського простору. Католицьке братство з майже 200-літньою історією з’явилося в Україні 5 років тому завдяки Любомиру Гузару. Він, як говорять зараз, пролобіював поширення братства на східні терени Європи у Ватикані.


"Лицарі Колумба" тримають ряди у Патріаршому соборі

Лицарям вдалося блискавично підготувати місце для проходження процесії, а згодом люб’язно роздавати воду cпраглим вірянам.

З безліччі слів, які казали церковні мужі під час Заупокійної літургії, найбільше вразила проповідь глави УГКЦ Блаженнійшого Святослава. Він порівняв Гузара з кобзарем незалежної України, який залишив українцям сучасний епос новітньої української цивілізації.

На вулиці зібралися сотні людей, що слухали проповідь Святослава. Серед них стояв вихованець Трьохсвятительскої духовної семінарії, шестикурсник Іван. Незабаром він завершить навчання і повернеться на рідну Одещину душпастирювати.

Раптова звістка про смерть духовного наставника жахнула семінаристів. Ніхто не очікував, що Блаженніший відійде до вічності так раптово.

Сльози – це людське, а водночас ми розуміємо, що йдеться про вічне – відхід із земного життя – це світлий день, бо Блаженніший поєднався з Богом,
– говорить Іван.

Тому українцям насправді не слід сильно журитися.

Іван вважає, що Блаженніший розумів, що греко-католицька церква має закріпитися не лише у Києві, але й рухатися далі, у південно-східні регіони Батьківщини. Про це Гузар наголошував майбутнім священикам. Він вважав, що на цих теренах українці ще більше потребують чути слово Боже.


Семінаристи біля собору мружаться від сонця

Перетворення і зміни, про які сьогодні багато, де можна почути, полягають також у поверненні до християнських цінностей, вичавлених за радянських часів. Іван переконаний, що процес повернення до духовності на Одещині вже почався.

Постать Любомира Гузара вийшла далеко за межі будівничого однієї лише церкви. Речник Київського патріархату Євстратій Зоря вважає, що Любомир Гузар став такою об'єднавчою фігурою для українців, бо в першу чергу служив Богові.

Сам феномен здобуття авторитету Гузаром полягає у тому, що він показав, як щоденною працею тихого слова можна говорити гучніше за найвідчайдушніший крик.

Сам Гузар в останній промові на 100-річчя українського парламенту заявив, що нинішнім завданням для сьогоднішнього покоління є розбудова такої держави суспільного блага, де кожний громадянин почувався захищеним та щасливим. І він має велику надію, що ця справа здійсниться.