Пройти онлайн-навчання до кінця реально

Та цього разу чомусь сталося інакше. Цей курс з соціальної психології в мене далеко не перший, але тільки на ньому мене чомусь перемикнуло. Чи то я пробила дно, чи то сягнула вершин, але здається нарешті зрозуміла, якими кроками варто проходити курси, аби дійти до кінця. І якщо в історії вашого браузера теж купа скелетів незакінчених спроб – велкам 2

Читайте також Лілія Гриневич про кризу вищої освіти в Україні та суперечливі ідеї Шкарлета – інтерв'ю

1. Обирати тільки один курс.

Не десять, не п'ять та навіть не два. Іншими словами – навчитися казати "ні" самій собі. Цікавого контенту довкола море, в ньому легко потонути, навіть якщо вмієш плавати, бо загребти хочеться все й відразу. На додаток, я часто підписуюся на таку кількість всього, що сама просто не залишаю собі шансів виплисти фізично – лише 24 нещасні години у добі. Хай це буде щось одне, але те, від чого я отримаю задоволення та користь. Все інше від мене все одно нікуди не втече, зроблю пізніше. Як обрати? Є старий як світ лайфак – запитати себе, яким був ви вибір, якщо курс був би платний.

2. Поки слухаю та дивлюся лекції, чути їх та бачити.

Це означає не робити нічого паралельно. В сенсі? В прямому. Онлайн-курс – це не плейлист з відео в ютубі. І проходжу я його не для того, щоб просто якось себе зайняти. Я хочу чомусь навчитися, тому і витрачаю свій час на це. Якщо я дійсно хочу щось запам‘ятати, то моя увага має бути присвячена цьому. Це як вислухати друга, який розповідає про свою проблему – якщо відволікатися, то вважай тебе немає поряд.

3. Сприймати дедлайни, як допомогу, а не обмеження.

Кожен, хто хоч раз в житті робив великий проєкт, знає: єдиний реальний шлях дійти до кінця – це просуватися поступово. Так от проміжні дедлайни курсу – це якраз ті малі соломинки, що існують лише для того, аби можна було втриматися. А хто я така, щоб вороже сприймати рятівне коло?

4. Те, що я в піжамі – мій привілей, а не індульгенція.

Не важливо онлайн чи офлайн – навчання воно ж таке саме. Якщо я валяюся в ліжку та заливаюся чаєм, поки якийсь американський професор читає мені лекцію – це супер-пупер можливість ХХІ століття, а не привід розслаблятися. По суті, мені дають приватний урок тоді й так, як мені зручно. Це я сама так обрала, тому варто мати хоч трохи поваги до себе та свого вибору.

Цікаво! Чи встигає Україна на поїзд англійської мови?

5. Не забувати веселитися.

Бо емоції допомагають запам'ятовувати, бо позитивна мотивація допомагає вчитися, бо я роблю це для себе, бо так як мінімум набагато цікавіше. Зрештою, я сиджу в піжамі на ліжку і попиваю чай, поки американський професор щось там мені розповідає. Чому тут не радіти взагалі?

Авторка: Марія Фронощук, співзасновниця і директор Platfor.ma