90 батальйон був складений під час третьої хвилі мобілізації, яка була в серпні 2014 року, повністю з мобілізованих. Фактично, окрім кадрових офіцерів, яких поставили командувати цим підрозділом, майже всі інші були мобілізовані.

Навіть більшість офіцерів управління були мобілізовані. З кадрових офіцерів були лише комбат і начальник штабу пізніше.

Читайте також: Шостий рік війни: найважливіші перемоги української армії та волонтерів

В результаті цих хлопців кинули в Донецький аеропорт міняти вже досвідчених десантників, які на цей момент пройшли хтось миротворчі місії, хтось – бої за Слов’янськ, Краматорськ. Це батальйон з найтрагічнішою долею, яка мені відома. Як і 122, а нині 80 аеромобільний батальйон – їх кидали зразу в найгарячішу точку на війні. Хотів би, щоб ви розказали трохи про себе. Чим ви займалися? Як опинились на війні?

Чк і більшість українців в 2014, можливо, ще 2013 році – жив мирним життям. В мене була звичайна робота, я працював на підприємстві. Підприємство займається виробництвом будівельних матеріалів, а я їх успішно продаю.

Тобто, менеджер з продажу Сергій отримав повістку?

Так.

У вас є військова освіта? Ви в армії до цього служили?

В армії я не служив. Закінчив військову кафедру в Житомирському військовому інституті імені Корольова. Спеціалізація – управління десантними підрозділами. В нас були класні викладачі.

Тобто ви все ж таки трохи розуміли все?

Так. Дещо відклалося. Хоча тоді насправді військова кафедра…

Ну більшість йшли на військову кафедру, аби не забрали в армію потім, зокрема я.

Аналогічно. Я теж не думав, що колись буду в Збройних силах.

Сергій Голяк Бій за Донецький аеропорт Кіборги Донбас
Сергій Голяка до війни працював на підприємстві з виробництва будматеріалів / Фото 24 каналу

І тут вам приходить повістка. При чому, якраз... Іловайська ще не було. Вже було Зеленопілля, був початок рейду, коли ми почали звільняти міста, були бої за Словянськ та Краматорськ. Вже та сторона застосовувала артилерію. Не було бажання сказати: "Вибачте, в мене плоскостопість, я не буду".

Чоловіки так не роблять.

Я знаю багато чоловіків, принаймні за статевою ознакою, які так зробили.

Ну, це їх вибір. В мене була інша позиція. На той момент я в якійсь мірі був волонтером, хоч і не настільки розгорнуто як ви. У мене багато друзів поїхали під час першої хвилі мобілізації. У 2014 році дуже складна ситуація була, м’яко кажучи. У ЗСУ майже нічого не було. Запасних запчастин не було. Інколи шукали якісь там мідні патрубки на автомобілі, щоб замінити, щоб вони їхали.

Війна для вас не стала чимось новим, ви вже до неї були дотичні?

Абсолютно. Коли ми зустрілись на території частини, повістки не чекали з мого підрозділу особи чотири, мабуть, зі ста.

Ви всі були мобілізовані? Хтось менеджер з продажу, хтось комбайнер.

Хтось вчитель, хтось приватний підприємець. Дуже різні сфери.

І ви потрапляєте в так звану "учебку"? Що це було? Як це виглядало?

Коли люди заходять мобілізовані у військову частину, перше, що питають військові: "Чого вони строєм не йдуть, якось не в ногу вони марширують".

Це не прикол?

Ні. Але це потрібно, щоб розуміти, що таке військовий організм, який вже давно разом, він згуртований, і тут такий циганський табір заходить. Кордону українського вже немає частини, багато міст захоплені сепаратистами. Частина вже звільнена, але точаться постійні бої. Будь-які переміщення військових колон на території Донецької та Луганської області були під значним ризиком. Постійно були обстріли, по суті, велася така партизанська війна.

На той момент ще не було першого Мінську й не було як такої чіткої лінії розмежування. Були міста, не зовсім зрозуміло чиї.

Абсолютно. 21 серпня 2014 року ми зайшли на територію військової частини. За декілька днів після того, як всіх мобілізованих зібрали, сталася трагедія в Іловайську.

Що таке Іловайська трагедія?Це події на фронті наприкінці серпня 2014 року. Після того, як українські війська пішли в наступ на Іловайськ у Донецькій області, Росія відправила на Донбас вісім батальйонно-тактичних груп кадрових російських військових (23-24 серпня). Сили противника переважали в 17 разів. Українські бійці опинилися в кільці ворога. Путін запропонував нашим воїнам вийти без зброї так званими "зеленими коридорами". Зранку 29 серпня колони українців почали виходити з Іловайська і були підступно розстріляні російськими військовими. У цих боях загинуло 366 українських воїнів, 429 – отримали поранення, 300 – потрапили у полон.

Не захотілось "упасть на больничку"? Бо це були найбільші одномоментні втрати. Це реально було дуже страшно.

Не було. На момент, коли ми були в "учебці", ми ще тоді не розуміли цього.

Мені здається, це як стрибок з парашутом. Ти коли сідаєш в літак, ти не розумієш. А от коли відкривається люк, ти розумієш, але вже пізно.

Можливо й так. Але люди були дуже вмотивовані. Всі, які прийшли в 90 батальйон.

Чи правда, що вам з самого початку казали, що ви підете в Донецький аеропорт, і ви знали, куди ви йдете?

Я про це дізнався трохи пізніше, вже під кінець "учебки". Ми розуміли, куди нас готують. Тому що основним напрямком підготовки були бої в містах, населених пунктах. Цим ми займалися зранку до вечора, звечора до ранку.

Коли ви в результаті опинилися в реальному місті Донецьку, така підготовка себе виправдала?

Ви ж розумієте, солдата потрібно готувати все його життя, а в нас було всього два місяці. Однозначно, це було ефективно.

Що відомо про бої за Донецький аеропорт?Вони тривали з вересня 2014 року до 21 січня 2015 року. Це стало одним із найбільш запеклих воєнних протистоянь на сході України. Бої розгорнулися між українськими військами, бійцями-добровольцями та силами проросійських збройних угруповань. 18–21 січня 2015 року внаслідок підриву терміналу аеропорту загинули 58 захисників України. 21 січня було ухвалено рішення відвести українських бійців з нового терміналу, оскільки цей об'єкт було повністю зруйновано і він був не придатним для оборони.

Оборона терміналів аеропорту тривала 242 дні. Бої за Донецький аеропорт стали символом незламності та бойового духу українського війська, а захисники терміналів отримали прізвисько "кіборги".

"Учебки" бували і такі, коли людей вчили тому, чого не потрібно. Зокрема це не один раз було з іноземними інструкторами, коли вони вчили тому, що на конкретно цій війні є не дуже ефективним.

Наша "учебка" була ефективною. В нас була можливість стріляти з усіх видів зброї, які є на озброєнні нашого батальйону. І в один момент, коли ми отримували чергу порцію боєприпасів, я кажу: "Та хлопці, ви в батальйону вистрілили більше боєприпасів, ніж вся бригада". За це дякую командирам, що надали таку можливість. Коли людина вільно володіє зброєю, вона себе ефективно поводить в бою.

Сергій Голяка Війна на Донбасі кіборги Донецький аеропорт
Сергій Голяка / Фото 24 каналу

Яким чином там відбувалися злагодження, які у вас були вправи, заняття?

Спочатку потрібно познайомитися зі своєю зброєю, це автомат Калашникова, як у кожного військового. Вже пізніше люди займалися злагодженням, роботою в підрозділах. Це звичайна тактика, всі ці процеси написані в книжках. Їх потрібно читати інколи, і готуватися до цього. Такі реалії, що в нас багато хто займався не тим, чим потрібно.

Хто були у вашому взводі?

Це були люди, здебільшого, з вищою освітою, по суті, вони були добровольцями. Вони були високовмотивовані захистити свою країну. Олексій Бабінець – вчитель фізичної культури в одній зі шкіл міста Києва. Після війни він продовжує навчати дітей фізичної культури.

Вибачте за таке питання, але скільки не повернулося з вашого взводу?

На жаль, вже після війни декого не стало. Але з війни повернулися всі живі з мого взводу.

До теми: Найяскравіші бої українських військових на Донбасі: приклади у фото та відео

Це робить вам велику честь як командиру.

Я не вважаю, що це сильна заслуга. Мабуть, були сильні янголи-охоронці у всього підрозділу.

Кіборги з вашого взводу – це менеджер з продажу, вчитель фізкультури. Чи був хоч один, хто служив в армії?

Були, майже всі люди проходили строкову службу.

"Учебка" закінчилася, і коли вам сказали, куди ви їдете?

Десь наприкінці жовтня була інформація, що ми дійсно виїжджаємо в напрямку міста Донецьк. Можливо, ми тоді мали більші амбіції і чекали, що війна закінчиться вже в цьому році (2014 рік – 24 канал). Багато хто думав, що нас готують для того, щоб звільнити Донецьк і Луганськ.

Тобто, ви десь там подумки дивилися гугл-карти Донецька і уявляли, як будете штурмувати "Донбас Арену"?

Мабуть, так. Один з військовослужбовців працював у Донецьку до війни. І він сказав: "Я дуже добре орієнтуюся, хлопці, я проведу вас, куди потрібно".

Бій за Донецький аеропорт Війна на Донбасі Кіборги
Метеовежа – символ Донецького аеропорту

Ви у складі групи офіцерів їдете дивитися на рекогносцировку тих місць, куди ви будете заходити, міняючи вже досвідчених і професійних військових. Як це відбувалося, коли ви приїхали і побачили реальну війну?

Коли ти вперше в житті бачиш обстріли, спочатку стає страшно. Потім до цього звикаєш і починаєш просто працювати, не звертаєш уваги на всі ці речі. Ми тоді прибули до наших хлопців, яких мали міняти, і вони передали нам свої знання.

Ми приїжджали вже на місце, яке було певною мірою підготовлене до захисту. Не можна сказати, що ми були кинуті "як котята". Ми дійсно знали, куди ми заїжджаємо, чітко знали позиції наших підрозділів і супротивника, і знали, що з ними робити.

Але на момент вашого заходу вже було втрачено старий термінал?

Так, в ніч перед заходом.

Те, як ви уявляли собі війну, що найбільше здивувало?

Як описати війну двома словами? Про неї не можуть говорити ті люди, які там не були, і вони її не зрозуміють до кінця. Коли ми прибули в аеропорт міста Донецьк, це був постапокаліпсис, світ після третьої світової. Просто сірий скелет будівлі, в якому є наші солдати і вони ще продовжують бій із супротивником.

Донецький аеропорт / Фото Сергія Лойка:

Можливо, я очікував трошки теплішої зустрічі. Думав, що буде трошки легше. Але коли ми туди приїхали, потрібно було просто працювати і виконувати наше завдання. Не було часу про щось думати, мріяти.

Читайте також: Бої за Донецький аеропорт: як українські військові захищалися від російських бойовиків

На війні живеш сьогоднішнім днем. Можливо, дещо важче, тому що у звичайної людини в житті дуже багато проблем. На війні проблема лише одна – як виконати своє завдання, дожити до завтрашнього дня і як зустріти завтра сонце.