Зараз у це важко повірити, але ще до середини 80-х років Бучак залишався неасфальтованим мальовничим селом на берегах Дніпра з білими хатками-мазанками під очеретяним дахом. Без електрики, зате зі столітнім вітряком.
Для українців цей край відкрив Олександр Довженко. Шукаючи місце для зйомок, режисер буквально закохався в Бучак. Вердикт був незаперечним: "Тут треба знімати найпоетичніші фільми!".
Та за іронією долі він так і не встиг відзняти свою стрічку "Поему про море" – завершувала вже дружина. А вже після прем’єри фільму село стало меккою для кіношників.
Сергій Параджанов використав мальовничі панорами, те ж зробив і Володимир Денисенко для фільму про Шевченка. Юрій Іллєнко відзняв, мабуть, найвидовищніші кадри піщаної коси та справжні гнізда лелек.
У селі відзняли десятки фільмів. Адже тут художникам-постановникам не потрібно було нічого вигадувати. Такого райського куточка більше ніде не було.
У 1974 році керівництво радянської України наказало ввести в експлуатацію Канівське водосховище, а, відповідно, затопити 20 сіл. Серед них і Бучак. Людей виселили, паломництво знімальних груп припинилося.
Читайте також: Чим може пишатись Старий Самбір, що на Львівщині
Зараз у колись легендарному місці мешкає 15 самоселів, і час від часу навідуються митці. Навіть позбавлений своєї головної окраси, Бучак і зараз має чим надихнути поціновувачів прекрасного.