З 2011 року у Сирії йде громадянська війна. Сльози і кров на руках династійного спадкоємця сирійського трону Башара Асада. Жорстокість "сирійського Сталіна" виростає з сімейних традицій. Його батько Хафез аль-Асад залізною рукою правив країною майже 30 років. Його режим запровадив військовий стан, проводив агресивну зовнішню і внутрішню політику. Бунти топив у крові і коли не вистачало набоїв труїв повстанців хімічною зброєю. Місто Хама, де суніти підняли повстання, він зрівняв із землею, караючи на смерть майже 20 тисяч людей.
Читайте також: Як Піночету вдалося позбутися комуністичного режиму в Чилі
Після хвороби наприкінці 1980 років Хафез Асад почав готувати наступника. Влада мала перейти старшому синові Басілу – харизматичному керівнику особистої гвардії батька. Молодший – Башар – був улюбленцем і йому батько визначив йти у медицину. Хафіз в молодості сам мріяв стати лікарем, але тоді не мав грошей на освіту і тому записався в армію. Згодом зробив блискучу кар'єру, на вершині якої на посаді міністра оборони здійснив переворот і став президентом країни. Але про мрію не забув і обрав для сина долю ескулапа.
Родина Башара аль-Асада
Башар вчився на офтальмолога і в перспективі йому світило місце міністра охорони здоров'я. Під час стажування в Лондоні він одружився із подругою дитинства Асмою Ахрас. Життя в Англії обірвала звістка про смерть брата в автокатастрофі. Після цього Башара почали готувати до президентських обов'язків. У 2000 році президент Сирії Хафес помер від раку і син зійшов на його місце.
Від інтелігентного офтальмолога чекали реформ. І він їх розпочав. Башар звільнив політичних в'язнів батька, оголосив війну корупції і навіть дозволив відкритися одній напівнезалежній газеті. За багатьма змінами в напрямку демократизації стояла дружина президента.
Читайте також: Телята латвійського диктатора Карліса Улманіса та червона окупація
Обурення корупцією у вищих ешелонах влади помножила економічна криза 2008 року. Країна переживала сплеск безробіття, на тлі якого визрівали протести проти режиму. Невдоволення множилося за релігійними особливостями. Суніти обурювалися тим, що шиїти і алавіти дискримінують їх. Сміливості додавав досвід сусіднього Лівану – стратегічної для Сирії території. Башар відреагував репресіями незадоволених. Коли через кілька років, у 2011 році на Близькому Сході почалися революції в Тунісі і Єгипті, Асад відкрив вогонь на ураження.
Громадянська війна розколола сирійську армію. Країна перетворилася на полігон і в битву почали включатися нові гравці. Окрім загонів опозиції, проти військ Асада вступили ісламісти терористичної "Ісламської держави" та курди. Режим укріпляли давні союзники – Іран, загони іракських найманців і ліванські радикали "Хезболли". Але наявність цих сил не могло допомогти відновити Дамаску контроль за ключовими територіями країни.
З 2015 року на вістрі залізного кулака Башара Асада з'явилася російська авіація. Окрім літаків, Москва прислала в Сирію до 20 тисяч найманців. Прикриваючись гаслами боротьби з терористами, російські бомбардувальники і сухопутні бригади допомагають Асаду боротися за владу. Режим з маніакальною затятістю винищує будь-які підозри на спротив. Урядові війська блокують гуманітарні коридори, рівняють з землею великі міста і невеликі населені пункти з їх цивільними мешканцями. В хід іде хімічна зброя.
Чому Росія підтримала чинний уряд Асада та як міжнародна спільнота планує покарати прибічників "сирійського Сталіна" – дивіться у програмі "Диктатори".