У нього заняття таке, що навіть в унікальному місці виділяє його з поміж інших. Він господар оленячої ферми, при чому єдиної в Україні.

Якби вам закортіло побачити цих тварин у природному середовищі, довелось би їхати у Приморський край Росії. Це там де Владивосток, а до Японії рукою подати. Завдяки ж Михайлові потрібно просто проїхатись у Закарпаття, за декілька кілометрів від містечка Хуст.

Директор оленячої ферми – явно не професія, про яку мрієш змалечку. Звучить вже аж надто екзотично. Не Мріяв і Михайло, втім, коли за часів Радянського союзу у селі з'явилось неординарне господарство, цікавість перемогла. Спочатку він вивчав їхні повадки і характер.

Читайте також: Українець став одним з трьох людей у світі, що переплив два океани на човні

Тварини, які до того рідко коли бачили людей, теж поступово долати свій страх. Але в 2000-х ферма банкрутує. У часи фінансової кризи олені виявляються нікому не потрібні.

І тоді постало перше питання вибору. Можна було махнути рукою, попрощатись з тваринами, та знайти іншу роботу. Або ж наважитись і ризикнути – взяти ферму під своє керівництво.

Попри фінансові ризики і навіть логіку. Але Буґаш переконує, що коли ти багатьох знаєш по кличках і розрізняєш їх за плямами на шерсті, то й починаєш сприймати як друзів. А друзів не кидають.

Тоді йому перейшло 66 оленів. А зараз їх вже більше трьохсот. Точну цифру важко підрахувати. Новоспечений власник домігся збільшення території ферми до 57 гектарів з лісом та каналами, так, аби плямисті якомога рідше помічали загорожу.

Читайте також: Двоє художників-мандрівників з України вразили весь світ

Якщо для більшості відвідувачів олені просто кудлате джерело щастя, для інших це ще й джерело здоров'я. З молодих рогів роблять особливі ліки пантокрин – тонізуючий засіб. Це основна стаття доходів. Інша туризм. Бо коли ти закоханий у свою справу, про неї хочеться розповідати.

Так, щоб усі знали про молоді роги, що виростають за день на 2 см, про звичку ховатися в лісі за декілька хвилин до бурі і навіть про улюблений делікатес – кукурудзяні палички. І така розповідь триватиме доти, доки і ви не почнете обожнювати цих плямистих. Не менше ніж він. Бо саме так виглядає відповідальність і так виглядає покликання.