Театру імені Івана Франка виповнилося 100 років. На сцені – актори усіх поколінь. Довго не відпускають ветеранів, згадують історію театру. Молоді франківці жартують над сприйняттям їх старшими, зірковими колегами, на що отримують у відповідь. Утім це швидше змагання у дотепності, адже поза сценою актори говорять про зворушливу, дружню атмосферу, яка панує в цих стінах.
Коли я прийшов, я сприймав себе як дитинку, яку підтримували, направляли, чогось вчили, сміялись іноді, коли у мене щось не виходило. Тобто дуже по-сімейному, насправді. І це надзвичайно надихало,
– поділився актор Театру імені Івана Франка Олександр Печериця.
"Я просто люблю це місце, воно мені дає багато сил, я йому віддаю багато сил. Люблю колег своїх, люблю цю сцену", – сказала акторка Театру імені Івана Франка Тетяна Міхіна.
"У нас дві домівки. Та домашня, де ми ночуємо. Але ми думаємо все одно про цю більше. В цьому немає лукавства. Коли ставиться вистава, ідуть репетиції, то ти думаєш і мислиш тільки тут, ось цим простором", – зазначила театральним акторка Театру імені Івана Франка Наталія Сумська.
Власне "свою домівку", приміщення, в якому нині знаходиться, театр отримав не відразу. У буремному 1920 році молоді амбітні актори: Амвросій Бучма, Йосип Гірняк, Мар'ян Крушельницький, Фаїна Барвінська та інші майбутні корифеї сцени під керівництвом Гната Юри заснували театр. Дебютували у Вінниці виставою "Гріх" за п'єсою Володимира Винниченка. За перший сезон молода трупа дала 23 прем'єри. І це – у скрутних умовах постійних переїздів. Слава про талановитий "театр нової доби" гриміла містами і селами України. Тож колектив спершу запросили до Харкова, а згодом перевели до Києва у нинішнє приміщення. Відтоді почався розквіт театру імені Івана Франка, який уславив себе постановками української та світової класики. А це понад 550 вистав. "Швейк", "Весілля Фігаро", "Украдене щастя" – це вистави, які найдовше йшли на сцені за всю історію театру. А твір Івана Франка буде у новій постановці вже вчетверте на цій сцені.
Цей твір повертається якимось іншим боком, нові відповіді ти знаходиш у ньому . Тобто це текст, який не кінчається. Ти відчуваєш, що там є якась відповідь, щось там важливе є, але воно не відкривається повістю ніколи. Як і життя,
– сказав головний режисер Театру імені Івана Франка Дмитро Богомазов.
Інша знакова вистава для театру – "Поминальна молитва". Це оновлена версія "Тев'є Тевель" постановки Сергія Данченка з зірковою у всіх сенсах сценографією Данила Лідера. Понад 20 років головну роль Тев'є-молочника у ній грав легендарний Богдан Ступка. В оновленій виставі її виконує Богдан Бенюк.
Сьогодні ми межу переступаємо столітню. Господь подарував нам велике щастя. Ми маємо тягнути увесь цей столітній запас цієї енергетики вперед далі, щоб передати головне іншим, тим, хто виховується на зразках театру Івана Франка, нашим глядачам, бо зрадити глядача українського нам не можна,
– зазначив актор Театру імені Івана Франка Богдан Бенюк.
Залишаючись вірними класиці, тут експериментують з режисурою, новими виражальними формами та засобами, пошуками нових смислів. Можливо, у цьому секрет фірмового стилю театру зі сторічною історією.