gНе встиг прах соціалізму розвіятися, як пересічний прийняв нову релігію – капіталізм. Перед людьми постали переваги ринкової економіки та приватної власності.
Читайте також: Згадати Все: Наркоманія в Союзі
Проте справжній ріг достатку знов опинився у владних функціонерів. У спадок від СРСР Україні дісталися сотні тисяч об’єктів державного майна, що так і просилися стати приватними.
Житло, земля, великі підприємства та заводи – утримувати таку кількість об’єктів практично нереально навіть розвинутій країні. А Україні пощастило отримати сотні, а то й тисячі підприємств та заводів.
Багато з них стали брухтом відразу, бо не працювали без промислового комплексу Союзу. Щоб пережитки радянщини не потягнули молоду економіку на дно, у 1992 році депутати законом дали старт справжній війні за приватизацію.
Приватизація великих об'єктів
Спочатку продаж радянських об’єктів можна було порівняти з різдвяною ярмаркою – приватизація на будь-який смак. Більше того держава всіляко сприяла продажу нерухомості. Створила фонд державного майна і склалося враження, що бюрократична машина кудись поділась.
Простіше за все було приватизувати квартиру чи земельну ділянку під забудову. За радянських часів ці житлові об'єкти виділяли для тимчасового користування. А після розпаду Союзу тимчасове стало довічним.
Житло віддавали безкоштовно, але суперечки не припинялися, якщо мова заходила за гуртожитки. Їх приватизовували разом з підприємствами, і нерідко разом із мешканцями житла.
Приватизація була різних розмірів
Та по чисельності найбільшою була приватизація малих підприємств – звичайних магазинів, перукарень, їдалень. Їх було десятки тисяч.
Відносно малої приватизації, то великих претензій до неї не було. По-перше, малу приватизацію супроводжували міжнародні організації. По-друге, не було таких активних і великих злодіїв,
– сказав вчений-економіст Олександр Пасхавер.
Та боротьба за приватизацію житлового майна чи малих підприємств не могла зрівнятися з бійнею за великі промислові об’єкти.
1993 рік став відправною точкою для тотальної приватизації великих підприємств – об’єкти енергетики, морські порти, важка, хімічна, військова промисловості. Тисячі підприємств, що в радянську епоху тримали економіку соцтабору, розбиралося та продавалося до останнього гвинта.
Придумали закон України про приватизацію підприємствами гірничо-металургийного комплексу. І в результаті ми залишилися і без грошей, і без гірничо-металургийного комплексу,
– наголосив міністр промисловості України з 1995 по 1997 рік Валерій Мазур.
Великі підприємства перетворювалися в акціонерні товариства. На руках у людей з'явилася нова валюта – ваучер. За сертифікат можна було придбати акції чи приватизувати майно.
Український ваучер
Проте пострадянська реальність змушувала багатьох обмінювати ваучери на палку ковбаси. Надійнішими мали б бути акції, бо є дивіденти і з таким документом можна вважати себе справжнім співвласником підприємства. Проте шахрайство, кругова порука, вишукані схеми та оборудки перетворювали будь-який документ на копійчаний папір.
Більше – дивіться у програмі.