За словами редактора проекту "Авто 24" Ігора Широкуна, в кожному українському містечку була хоча б одна саморобна машина.
Читайте також: Згадати Все: Від музею до Українського дому
Звідки ж ростуть колеса у автомобільних саморобок? Оскільки чекати на заводську машину доводилось по кільканадцять років, українці шукали швидший варіант, адже саморобне авто могли змайструвати за три-чотири роки.
Авто "Лайка"
Такий рух підтримувала й держава. Ліпити щось своє вчилися змалечку на гуртках якого-завгодно моделювання. А для дорослих випускали цілу бібліотеку спеціалізованої літератури.
В людей було багато вільного часу. Багато хто розумівся на техніці – ледь не кожен другий знайомий – інженер. Був доступ до технологій, фабрик, заводів, де можна було що завгодно замовити чи купити,
– розповів Широкун.
Хоча деякі елементи брали заводські – найчастіше зі списаних автомобілів таксі "Волга" чи застарілих машин для людей з інвалідністю.
Технічні норми для саморобних авто чітко прописували: транспортний засіб повинен мати не менше трьох коліс і не перевищувати розмірів заводського флагмана. А до елементів декору вимоги не такі прискіпливі – тут народ міг позмагатися у креативності.
Читайте також: Згадати Все: Від ДТСААФ до ТСО
Конструкторським бюро для радянських авто часто служила власна квартира. "Були випадки, коли вся родина переселялася в кухню, а в єдиній кімнаті робили машину і потім з балкона тросами або краном витягували її надвір і там уже ставились колеса", – говорить редактор проекту "Авто 24".
Асортимент продукції обмежувався лише людською фантазією. Наприклад, порівняйте саморобні радянські спорткари російський "Панголіна" та вітчизняний сумський "Мурена" із Запорожцями чи Жигулями.
Проектували навіть джипи і будиночки на колесах. Побачити ці дива техніки можна було на щорічних автопробігах саморобок. Якщо машина пройде ці кількасот кілометрів без ексцесів – можна спробувати отримати на неї техпаспорт.