“Тільки українцям вдалося зберегти сакральні елементи на писанках. В більшості країн пишуть кроликів, квіточки - суто весняні якісь елементи. Але сакральні знаки - є тільки у нас”, - каже майстриня з писанкарства Зоя Сташук.

Творчий шлях майстрині розпочався у часи становлення української незалежності. Тоді, вперше із власними дітьми випадково потрапила на майстер-клас старої писанкарки. Зізнається: побачене вразило до глибини душі. Тоді ж народилась і її перша робота.

“Я пам’ятаю свою першу писанку. Це були "ластовиння-хвостики", або метелики. Вона така складна по кольору була - жовтий, червоний, зелений. І я її, можна сказати, не писала, а дряпала!” – пригадує майстриня з писанкарства Зоя Сташук.

Згадуючи, як у часи комсомолу, навіть звичайна великодня крашанка могла стати причиною виключення зі школи чи інституту, з іще більшою жагою береться вивчати стародруки, тижнями просиджує у бібліотеках, відшукує на сторінках хитросплетіння зірок, квітів та прадавніх старослов’янських символів.

“Це таке нове було - ці 91-92-93 роки. І воно вже було дозволене, цим можна було займатися, був доступ до літератури. І я поміняла свій фах абсолютно на протилежний і я не жалкую. У мене до сьогоднішнього дня немає жодних сумнівів, що я зробила правильно”, - вважає майстриня з писанкарства Зоя Сташук.

У нову роботу Зоя Сташук поринає з головою, щодень вдосконалюється. Переконана: саме теперішнє покоління несе надважливу місію - після майже 70-літнього затишшя повернути в Україну, а надто її центральні та східні регіони - писанку. Переконана: монохромні, лише у кілька кольорів писанки з Київщини – такі ж потужні обереги, як і різнобарвні, ювелірно розписані найтоншими візерунками писанки з Івано-Франківщини. Головне, каже, – ті думки, які вкладають у писанку під час роботи.

“Коли були проблеми великі - війни, негаразди - треба було встановити гармонію і спокій. І древо життя - воно було і на писанках, і на вишиванках, на рушниках, кераміці та гончарських виробах”, - розповідає майстриня з писанкарства Зоя Сташук.

Разом із колегою Оксаною Білоус одного дня Зоя Сташук наважується на сміливий експеримент – відтворює майже 2,5 тисячі писанок з виданого у Москві 1899 року альбому під назвою “Описание коллекции народных писанок”. Чим приводить мистецтвознавців у захват. Потому – береться за писанки Галицької Волині з книги 1895-го року.

Пробує себе і в авторській писанці. Найближче за духом, каже, – виявилась трипільська орнаментика. Хоч і, зізнається, спершу робота давалась непросто.

“Спочатку як дим з вух іде, така енергія якась надзвичайно сильна! От я дуже пам’ятаю ці моменти! Але потім, я ж кажу - двері відкриваються і ти входиш у світ трипільської писанки”, - говорить майстриня з писанкарства Зоя Сташук.

Скільки всього писанок створила Зоя Сташук, майстриня сказати не береться. Каже: їх щонайменше 5-6 тисяч. Кожна з робіт - унікальна.

“Я ні однієї писанки не зробила ескіз. Користуюся, звісно, олівчиками, якщо складна орнаментика, але, коли я починаю писати писанку, я ніколи не знаю, чим закінчиться справа!”, - розповідає майстриня з писанкарства Зоя Сташук.

Сьогодні Зоя Сташук увесь час присвячує написанню писанки. Захоплення стало не лише душевною відрадою, а й професією. Писанкарство жінка викладає дітям та дорослим, проводить численні майстер-класи. Каже, ця дивовижна справа, дарує гармонію та спокій, дозволяє на кілька годин поринути у світ стародавніх символів та вірувань. Головне - дати волю власній фантазії.